Глава 4

Коли Надя прийшла додому, то за порадою Валентини Антонівни одразу лягла в ліжко — і негайно заснула. Здається, ще дорогою до подушки Наді почало щось маритись.

Прокинулась вона о шістнадцятій годині помітно відпочилою. Неохоче розплющила очі, потягнулась, поглянула на електронний годинник, який стояв на шафі навпроти ліжка і пульсував великими зеленими цифрами, та раптом згадала — у неї ж сьогодні заручини!

Вперше Наді спало на думку, що до такої події треба якось підготуватись, адже сподіватись вона може лише на себе. Тому Надя неохоче підвелась та пішла до кухні перевіряти холодильник. Відчинила дверцята та зітхнула. Не густо, що й не дивно, бо зазвичай батько та донька Блажко не снідали та не обідали вдома, лише вечеряли. Тож тримати в холодильнику великий запас чогось смачненького було недоцільно.

Проте сьогодні цей запас точно згодився б. Хоча їхні з Мартином сім’ї знайомі цілу купу років, все ж не гарно буде зустріти батьків нареченого одним лише чаєм та лазаньєю, бо навіть до чаю Надя нічого не знайшла. А вона ж майбутня невістка!

Дідько!

В результаті Надя пішла шукати в будинку свій телефон. Вона не пам’ятала, де залишила незамінну у наш час річ після того, як прийшла додому. В спальні його не було, у вітальні — теж. Телефон знайшовся в сумці, яка лежала в передпокої на підлозі. Надя не могла пригадати, як вона її туди поклала, чи то кинула, але зараз їй було не до цього. Надя поспішала замовити бодай щось зі знайомого ресторану та заради цього навіть проігнорувала купу пропущених дзвінків та повідомлень, що миготіли на панелі пристрою.

Коли вона трохи заспокоїлась, що її майбутні свекор та свекруха не залишаться голодними, Надя пішла в душ. Потім висушила волосся та заплела кіску, щоб не робити укладку. Подумала, що Мартин навряд чи прийде при параді, і одягнула зручну сукню з м’якого синього вельвету.

Вже після цього Надя вирішила накрити на стіл, щоб не займатись цим під час заручин. Але де накрити — у вітальні чи в кухні? Надя подумати не могла, що їй доведеться перейматись такими, по суті, дрібницями. Невже настільки вже важливо, де сісти за стіл?

То може не перейматись? Адже вона фактично виросла на очах у батьків Мартина. Колись ті частенько бували в домі Григора та Орисі Блажко. Не в цьому, а в їхній міській квартирі, коли ще була жива матуся Наді.

На очі навернулись сльози, і Надя трусонула головою. Вона нікого сюди не кликала, і лише повага до батьків нареченого та самого Мартина примусила її зателефонувати до ресторану. Та й взагалі — перейматись будь-чим в її стані небажано.

Тому Надя накрила стіл в їхній великій кухні.

Тільки після цього вона видихнула, всілась у вітальні та почала розбиратись з дзвінками та повідомленнями. Їй телефонував батько, декілька разів дзвонила Валентина Антонівна, один раз Мартин, а ще Марина. Остання її вже дістала. Ну скільки ж можна?

Повідомлень теж не бракувало, і Надя почала відповідати. Батькові написала, щоб він не забув про заручини. Валентині Антонівні подякувала за турботу. Мартин цікавився, коли їм краще прийти, а Надя своєю чергою запитала, коли їм зручно. Відповідь надійшла моментально. Виявилось, що все сімейство вже в дорозі.

Ого!

Надя усвідомила, що хвилюється так, ніби їхні з Мартином заручини справжні. До якоїсь міри так, адже весілля теж відбудеться, проте перейматись через це якось… дивно. От якби вона виходила за Андрія… Ні, про нього краще не згадувати. Не вартий він цього.

На щастя, за п’ять хвилин приїхав кур’єр і привіз купу різних контейнерів з наїдками. Щойно Надя усе розпакувала та поставила на стіл, в передпокої відчинились двері та на весь будинок залунав заливистий батьків сміх. Надя вже й забула, коли він так реготав.

Вона вийшла назустріч і побачила у дверях всю компанію — татуся, Василя та Христину Ґонт, Мартина та… Як же вона забула про його сестричку?! Давненько ж вони не зустрічались сім’ями.

Коли Надя востаннє її бачила, Соломії було вісім років, і ця цікава дівчинка усюди бігала за нею хвостиком. Скільки ж їй зараз? Мабуть, чотирнадцять. Маленька кругленька чорнява кучерявка перетворилась на високу худу дівчину-підлітка, яка з серйозним, навіть похмурим виглядом дивилась на Надю з-під довгої гривки. Здається, їм доведеться знайомитись знову.

— Добрий вечір, Надійко! — одразу кинулась її обіймати та цілувати Христина Ґонта. — Така гарна стала. Справжня красуня! Скажи, Василю?

— Підтверджую, — прогуркотів Василь Ґонта, доволі кремезний, добродушний чоловік, і так обережно обійняв Надю, ніби боявся якось нашкодити. — Вітаю, невісточко.

Ось так зразу?

— Я вас теж вітаю, — ніяково пробурмотіла Надя, намагаючись всміхатись.

— Привіт, — до неї підійшов Мартин і торкнувся губами її вилиці. Від несподіванки Надя аж сіпнулась і підвела на нареченого здивований погляд.

— Ви що, сьогодні ще не бачились? — підозріливо поцікавився її батько.

Надя похитала головою.

— Валентина Антонівна відпустила мене додому після чергування.

— Чому? — знову запитав її уважний татусь. Але ж не пояснювати це при всіх? Ще трішки зарано.

— Тату, давай ми пізніше про це побалакаємо.