Глава 5

Оріяна відпочила після поєдинку, але відчула, що голодна. Вона тихо пройшла коридорами замку і вийшла на кухню. Там пахло свіжим хлібом та трав’яними настоями — запахи, що заспокоювали й водночас збуджували апетит.
Кухар Ольвіс, високий чоловік із доброзичливою усмішкою, помітив дівчину й кивнув:
— Принцесо, схоже, час поїсти. Сідай за стіл, поки страва ще гаряча.
Оріяна присіла швидше, ніж він встиг додати щось ще, й уважно оглянула кімнату. Всі інші слуги зайняті своїми справами, кухар стояв поруч, готовий допомогти.
— Дякую, — тихо сказала Оріяна, — пахне чудово.
Ольвіс усміхнувся і, не кажучи нічого зайвого, поставив перед нею тарілку. Оріяна почала їсти, відчуваючи, як тепло їжі і запахи кухні заспокоюють її після вчорашньої боротьби.
Так почалося її перше знайомство з кухарем — тихе, спокійне, без нагадувань про поєдинок чи Едмонда. Тут можна було просто бути голодною і людиною, яка хоче поїсти.

Король Тарвіан прибув до земель, де живуть дракони, разом зі своїми слугами. Дорога вела через високі скелясті хребти, туманні долини й кам’яні плато, де вітер свистів між гір, а хмари низько спадали над головами. Місцевість здавалася суворою і ворожою, і король відчував, що тут влада титулу нічого не значить.
Дракони зустріли його холодно. Вони стояли мовчки, спостерігаючи за кожним кроком Тарвіана та його людей. Кожен рух, кожне слово короля контролювалося їхніми уважними очима.
— Де Едмонд? — запитав Тарвіан, сподіваючись на пряму відповідь.
— Не знаємо, — коротко промовив один із старших драконів, не відводячи погляду.
Жодної усмішки, жодної ознаки гостинності. Король відчував, що тут його авторитет нічого не значить. Дракони стежили за ним так прискіпливо, що навіть слуги короля робили кроки обережно, як по крихкому льоду.
Не отримавши жодної інформації, Тарвіан вирішив залишити ці землі. Дракони слідували за ними поглядами до самого моменту, поки король і його люди не покинули територію. Лише тоді повітря знову стало спокійним, а кам’яні хребти повернулися до своєї безмовної суворості.