Глава 4

Едмонд повернувся до замку і дізнався, що Оріяна була у зброярні. Коли дівчина вже опинилася у своїй кімнаті, він почав розпитувати слуг, що сталося.
Грімальд, майстер зброярні, зітхнув і почав розповідати:
— Я ніколи не бачив нічого подібного… Вона з’явилася в коридорі, а в руках тримала меч, який блищав крижаним світлом. Мені здалося, ніби він сам ожив. І ще… вона почала кидати сніжні кулі, і вони летіли на нас, як стріли.
Слуги відступали, намагаючись ухилитися, але кожна куля залишала холодний слід на стінах, дверях і обладунках. Від ударів чути було тріск металу й дзвін — справжня бійка.
— Вона рухалася неймовірно швидко, — додав інший слуга. — Кожен її крок був точним. Ми намагалися схопити ключ, але вона ухилялася, стрибала, відхилялася від нас і кулей, що летіли навколо. Я не знаю, як їй це вдалося. Коридор виглядав, ніби його проніс вихор: розкидані предмети, зім’яті тканини, сліди від крижаних куль…
Грімальд похитав головою:
— Ми навіть не бачили, як вона взяла ключ. Лише зрозуміли, що він у неї. А коли вона зникла у зброярні, ми стояли, дивлячись один на одного, і не могли повірити, що це сталося насправді.
Слуги кивали, підтверджуючи: вони бачили хаос, чули стукіт зброї, холодне шипіння сніжних куль, але не знали, як їй усе вдавалося. Її спритність і магія залишалися загадкою.
Едмонд холодно окинув слуг поглядом:
— Зброярня під посиленою охороною. Ключі залишаються лише у мене.
Кухар Ольвіс стояв осторонь, зайнятий підготовкою сніданку. Його зона відповідальності — кухня, і він не втручався у витівки Оріяни.
Слуги розійшлися, а Оріяна залишалася непередбачуваною. Її сила і хитрість залишалися загадкою навіть для Едмонда — поки що.

Зранку Оріяна прийняла душ, переодягнулася у зручний одяг для тренувань. Слуга повів її у їдальню, де вже сидів Едмонд.
— Присідай, — коротко наказав він.
Але Оріяна зробила це швидше, ніж дракон завершив фразу, і сіла, склавши руки на колінах, спокійно дивлячись на нього.
— Слуги мені розповіли, що ти вчора влаштувала… — почав Едмонд. — Як ти дізналася, де зброярня?
— Не скажу, — відповіла Оріяна спокійно.
— А навіщо вона тобі, якщо ти сама робиш металеві речі?
— Таємниця, — холодно відповіла дівчина, не відводячи погляду.
Едмонд підвівся й велів покликати зброяра.
— Або ти кажеш… — почав він — …або я його звільню… з висоти цього замку.
Оріяна миттєво схопила меч, який сама створила з магії металу, і направила його прямо на нього.
— Не смій мене шантажувати! — голос Оріяни тремтів від рішучості. — Не смій того робити!
— А то що? — спокійно запитав Едмонд, випробовуючи її.
— Тобі буде дуже погано. Я викликаю тебе на бій. Через десять хвилин чекаю в залі для тренувань.
Вона повернулася до кімнати, переодягнулася у практичний одяг для бою і рушила в зал. Едмонд з’явився за мить, і поєдинок почався.
Рухи Оріяни були спритні, точні й продумані. Кожен удар меча, кожен маневр демонстрував не лише її навички, а й рішучість і силу волі. Едмонд стримано відхиляв її атаки, але навіть він не міг не помітити її талант.
Після поєдинку Оріяна стояла, трохи заплющивши очі, вдихаючи глибоко. І тоді помітила щось у його очах — легкий, непомітний блиск, схожий на повагу. Це не було приховане захоплення, ні романтика; це була повага до сили, яку вона показала.