День шостий

Сьогодні, уже після рутини день набирав нових барв. Курочок позаганяла, на городі попрацювала, Олеся вирішила зробити фото-сесію.

Живописна вишня якраз буяла усією своє красою, пахніло на усі сторони. Літали комашки запилюючи маленькі квіточки. Здавалося ніби там якийсь парад вишневих квіточок разом з жучками. Та й це не все. До параду долучилися й пташечки, які так і слідкували за комашками. Маленькі горобчики вицвірінькували своє і почувши шурхіт втікали врізнобіч. Сорока хитро поглядала на це все з сусіднього дерева , а потім раптом і сіла на вершину вишні.

Олесі приємно було бачити таку красу. Усі ці спостереження досить милі оку, а ще й на додачу можна було відчути запах, відчути усю картину цілком в усій її повноті…

Раптом в голову прийшла ідея сфотографувати отих самих дістаючих колорадських жуків. Жуки сновигали картоплею й крадькома відкладали свої яйця, а їх личинки ненажерливо їли листя картоплі.

• Цікаво певно буде (щось не пригадую, щоб хтось про таке писав чи таке фотографував). – подумала собі Олеся й гайда за діло.

Взявши до рук телефона вона стала крутитися перед картоплею і маленькими жуками шукаючи гарний ракурс і підлаштовуючись до жуків.

Зробивши кілька фото, Олеся прийшла в себе:

• Певно не те фотографую… Мо краще їх як трофеї сфотографувати? Тобто вже після їх збору і з перемогою над ними – і взялася позапланово їх збирати.

Назбирала шкідників вона знову чималенько, аж з’явилися двоякі відчуття – гордість за себе (що вона так багато зробила), розчарування, що їх знову так багато, та ба ще й навіть третє відчуття – з’явилось щось незвичайне для неї всередині.

Потім вона подалася на ганок і вирішила позбирати ягоди. Нахилалась, декілька фотографій, і стала збирати смакоту. Збирає-збирає та тут раптом бабуся кличе вже до столу. Олеся підвелася давай іти до будиночка, та тут глядь і розв’язані шнурівки на одному з кросівок. Дівчина тільки нахиляється та телефон раз і впав, ще й не просто впав, а попав на камінь в траві. Великими очима копірайтерка глянула на телефон і швидко його підняла. А коли взяла до рук побачила, що телефон впав камерою якраз на камінь і тріснув у тому місці –  фотографій вже не зробити так просто, та навіть як – тепер їх просто ніяк зробити без ремонту телефону. Залишилося тільки напіввологими з розчарування очима дивитися на цей маленький чудодійний пристрій.

Дівчина багато фотографувала, мріяла як хтось буде коментувати, а в неї зламавсь телефон – здавалося, що таке може трапитися тільки з нею.

Та Олесі добре запам'яталась картина, що була навкруги, місце злочину. Оглянувшись по сторонах дівчина на мить замилувалася природою, але розчарування дало своє і апетит вже був напоготові  чимось перекусити мерщій до бабусі.

У відповідь на розповідь про пригоду бабуся Оля лише сказала: «Нарешті відкладеш за сьогодні той телефон».

Після їжі Олесі захотілось пройтись перевірити господарство. Уже трішки відпустилось розчарування з телефоном, хоча деякий осад лишився. Коли вона обходила володіння бабусі побачила підкреслено, що навкруги майорять різні кольори. Квіти у квітнику в передвір'ї хатини сяли різними кольорами. Пташечки мило цвірінькали. Здавалося, що дерева в обіймах очей оживають і посміхаються так, ніби говорять: «нас нарешті помітили, і диви: ця дівчина навіть  без телефону!».

Олеся стала приглядатись до природи, побачила, що робиться навкруги.