День четвертий

Цього дня «земну» пташку відправили на її законне місце. Коли курку повернули до курника, то кури стали вилазити на забор, слідом за своєю першовідкривачкою, а одна ще й умудрялася вилітати на волю, погуляти, а згодом повертатися назад. Тепер долічитися тих курей стало важче.  

• Розуміють ж добряче і люблять волю, свободу – подумала собі Олеся та й подалася до хати.

Зелений ганок, чутно спів пташок, де-не-де комашки,   а на задньому фоні те фірмове «ко-ко-ко»…

Відчинивши двері до хати, дівчина побачила кота, який так затято кудись направлявся та ще й м’якнув в її сторону.

• Якісь у мене дивні відчуття. Враження як от щось сталося. – подумала собі Олеся.

Дівчина не помилилася – кіт наробив шкоду: поточив ногті об стіну і зіпсував шпалери. Олеся нахилилася до стіни аби глянути чи можна ще щось зробити з тими шпалери, аби нічого не було видно (не хотілось засмучувати бабусю), та тут раптом серед тієї зіпсованої стіни наче проглядав надпис, якого на перший погляд можна було б не помітити. Там писало: «Ну як тобі черешні? Наганяя на тебе не вистачає (СПОДОБАЛОСЬ?)». Дівчина кліпнула пару разів надпис ніби зник, проте знову давай приглядатись і бачить знову. Подруги не заходили до неї в гості, а ніхто інший про пригоду не міг знати, ще також окрім діда Петра, але він точно такого не зробив би. Залишається один кіт.

• Невже цей кіт і дійсно не простий? Щось він мене чим далі тим все більше лякає. Хайно бабуся прийде. – подумала собі копірайтерка і з нетерпінням стала чекати стареньку.

А за вікном в цю мить капав невеликий дощик, омиваючи дерева, поливаючи огородину й квіти. За хмарками сховалося сонце. От-от закінчиться дощик і вийде сонечко, а можливо ще й буде видно веселку.

Невдовзі дощик вщух і на порозі з’явилась бабуся.

• Бабусю підійди-но сюди, глянь що наш котик наробив. – мовила Олеся й показала на стіну.
• От шибеник! – відповіла бабуся Оля.
• Ти нічого більше не помічаєш? – з хвилюванням заговорила дівчина. – Ось там на стіні. Підійди ближче.

Разом з бабусею Олею Олеся підійшла ближче та цього разу ніякого напису ні вона, ні її старенька не помітили.

Переставляючи речі у кімнаті копірайтерка натрапила на свою колись улюблену іграшку - папугу з вмонтованим всередину мікрофоном. Суть іграшки полягала в тому, що якщо її ввімкнути, то вона повторювала усе, що ти скажеш при ній (вмонтований всередину пристрій записував та відтворював відразу усі записані звуки). Така собі іграшка-повторюшка.

Надвечір до Олесі прийшла подруга Оксана аби посидіти разом, потеревенити. Вони собі відпочивали і хотіли розслаблено провести вечір, щоб хоч трішки його розбавити різними барвами, взяли іграшку і стали нею гратися.

Іграшка повторювала усе так як має бути. Дівчата нею натішились і вимкнули. Стали собі про своє говорити.

• Стільки часу проводити в Інтернеті. Ну ти й дурненька -  мовила Оксана. І тут іграшка заговорила і зарухалась:
• Дурненька. – почула Олеся.
• Ти нічого не чула? – з тривогою в душі заговорила любителька Інтернету.
• Ні, тільки себе. – відповіла подруга. – щось трапилось?
• Та ні, все добре. – мовила дівчина.

Олесі стало лячно, та пояснювати подрузі і тим більше розказувати про ранішню пригоду (та й взагалі пригоди з котом) вона не стала, аби про неї нічого чудного не подумали. Невдовзі Оксана відправилась додому.

• Щось дивне тут діється – думала собі дівчина та вечір минув далі спокійно і вона змогла зробити усі свої заплановані справи – пописати у своєму електронному щоденнику, написати черговий пост у марафоні (цього разу про свої звички).

Сьогодні за Олесі за допис в Інтернеті довелося добряче подумати і себе проаналізувати. Звички бувають хороші і погані ж. Отож, почнемо з хороших. Правила здорового способу життя хоч і не дуже подобалися Олесі, але частинку їх вона все ж дотримувалася. Ранкова і вечірня гігієни були обов’язковими. Харчуватися… вона харчувалась здоровою їжею, однак з тим Інтернетом … Вона могла їсти за комп’ютером, або відкладати прийом їжі, доки все не зробить, доки не доробить своє. Вечірні прогулянки і свіже повітря для неї були скоріше виключенням, ніж правилом. А про спорт – взагалі нічого й казати, хоча за компанію разом з інтернет-друзями, коли зустрічалися в ZOOMі все ж могли щось зробити, такий свого роду дистанційний спорт, але й те надзвичайно рідко.

А погані… Вона їх не могла назвати, ніби ж не курить, ніби ж не п’є, але щось та й має бути. І визнала вона за погану звичку перегляд вірусних відеороликів в Youtube (окрім прийому їжі за комп’ютером). А любила вона їх дивитись страшенно. Часом воно займало стільки часу, що роботу як таку чи навіть якісь домашні справи доводилось дороблювати пізно ввечері. Про свою Інтернет-сім’ю вона задумалась, та гордість не дозволяла визнати це недоліком (свою звичну компанію – це ж друзі!).

Отож, «Поговоримо про звички. Життя ж складається з маленьких та великих звичок і простором наповненим між ними. Я поважаю людей, що ведуть здоровий спосіб життя і маю деякі корисні звички. Здорове харчування, гігієна – дуже важливі, це мої обов’язкові ритуали. Люблю поїсти щось смачненьке та зелене. А гігієна – хто ж може обійтися без цього? Хіба це не прояв поваги до себе і оточення? Ще моєю звичкою є читання блогів. Через це й обрала собі спосіб заробітку такий як копірайтинг, адже тоді можна почитати багато що та багато про кого. Поганих звичок як таких я не маю, хіба перегляд вірусних відеороликів. Але вони ж такі цікаві! Думаю кожен зустрічався з ними хоч раз. Думаю кожен міг знайти собі таке відео до смаку й зрозуміти мене. Чи хотіла б щось змінити в своєму житті?»

І тут бац, Олеся задумалась… Задумалась про те, що їй все ж не вистачає того свіжого повітря, прогулянок з іншими (не такими яскравими як були вчора, але прогулянками!).
І завершила: