День другий

Коли Олеся була маленькою й приїжджала до своєї бабусі, то у неї там з’явилися друзі. Це була невеличка компанія, яка любила пригоди. Разом вони частенько гралися у хованки, квача, козаків-розбійників. Які ж захоплюючі були ці дні, а особливо вечори, коли вже темніло і можна було погратись в хованки і як це гордо було сховатись так, аби тебе не знайшли.

Пройшовши вниз по вулиці до колодязя Олеся побачила якусь дівчину. Нею виявилася Оксана (давня подруга з дитинства).

• Привіт. Які люди. Невже це ти, Олесю? Здається я тебе вже вічність не бачила. Ти змінилася на вигляд, але головні риси залишились все ж не змінними. – мовила приятелька.
• Рада тебе бачити, Оксано! Так це я! А коли б ти мене бачила, як ми з тобою останній раз бачились ще десь у класі п’ятому-шостому? В бабусі мене вже давно видно не було. Якщо раніше хоч на день-два приїжджала, як у школі ще вчилась, то зараз… Оце випадково потрапила, а потім мама відправила. Але тут в вас якось незручно. Інтернету немає. А в мене все там. – мовила любителька Інтернету.
• Як немає? Є, але тут менше ним користуються. В мене от знаєш скільки справ на день. Хочеш зайти в Інтернет – можеш до бібліотеки піти, там є провідний Інтернет та навіть можна зловити мобільний.
• Де та бібліотека? – з трепетом в душі мовила Олеся.
• Через дві вулиці на горбочку побачиш. Пам’ятаєш ми колись там грались. Бібліотека там і залишилась. А ні, то півгодини ходьби пішки ближче до траси і вже знову мобільний ловитиметься. – поділилась своїми знаннями Оксана.
• Тут в вас як якась діра з тим Інтернетом – позлилась Олеся.
• Просто ремонт вишки – якраз тобі так випало. Одне тільки – отой  горбочок, то там і зловиш мережу. – намагалась заспокоїти подруга. – я завтра разом з Дариною до тебе заскочу заодно прогуляємося. Побачиш як і чим ми зараз живемо.

І от Олеся подалась до «Інтернету».

Знайти бібліотеку було не важко, Олесі вдалося згадати дорогу. Дівчина пригадала як в дитинстві разом з друзями любила гратися на тій вуличці, де була бібліотека. Для дітей тоді це були нові краї, які вони просто мусили відвідати, які вони просто мусили знати.

Дівчина сіла на лавку поруч з бібліотекою і побачила, що мобільний Інтернет там таки тягне. Це обнадіяло Олесю. Вона мерщій в Інтернет, а там у марафоні нове завдання – поприбирайте у своїй голові та довкола, наведіть там лад і напишіть про це.

Копірайтерка задумалась над завданням, попереписувалась трішки з друзями й гайда додому, до бабусі прибирати-описувати прибирання.

Блакитне небо, свіже повітря, сонечко сяє угорі, дорога, а обабіч дороги дерева (то плодові, то неплодові, але від того не менш розкішно вбрані у зелене листя з маленькими квіточками)…

Коли добралася до подвір’я, то побачила бабусю та свою «хвору пташку». Курка довго не змогла сидіти в коробці і почала звідти вилітати. Так як кури переважно «земні» птахи, то в вирій вони не втечуть, літають вони недалеко та цього досить щоб вилетіти з тієї коробки. Отож, курку випустили на волю. Тепер вона змогла ходити по усьому подвір’ї. Тепер вона змогла заглядати усюди і як командир підкрадатися ззаду і спостерігати як ти виконуєш свою справу. Особливо яскраво це можна було відчути тоді, коли ти щось робиш і тут зненацька з-за спини чути голосне «ко-ко-ко».

• Ну що ж треба поприбирати – подумала собі Олеся і подалась в дім.

У хаті дівчина сіла за стіл і почала собі роздумувати, як ж саме прибирати та що прибирати. Згадалось що треба починати з того, що навкруги, з свого роду «зовнішнього» прибирання. І вирішила навести чистоту в кімнаті та з дозволу бабусі загалом в хатині.

• Позапланове генеральне прибирання? Поки що все на сьогодні на городі зробили, то можна поприбирати. – промовила бабуся Оля.

Розпочалось генеральне прибирання. Онука з бабусею повитирали пил, повибивали ковдри, помили підлогу. Олеся знайшла свої старі іграшки довго дивилась на них, Були й вже зіпсовані, а також ті, які були ще у доброму стані, були любі серцю, з приємними спогадами, були неочікувані (залишалося питання: «як вони ще збереглись?»). Олеся знайшла й кілька своїх старих речей (кілька одежинок, що були вже на неї геть маленькі на неї) і навела лад у своїй сумці.

Дівчина глянула у свою сумку, туди виявляється влізло так багато речей: телефон, ноутбук, кілька кофточок, штани, шорти, юбка, футболка, записник, якісь папірці з записами, ручка… Дійсно «жіноча сумочка». Сміттячко Олеся викинула, переглянула кожен папірець з записами – виявляється там багато зайвих, а є ті, які можливо їй стануть ще в нагоді у роботі.

Непотрібні речі копірайтерка відклала в одну купку, потрібні – в іншу, ті, що пора вже викидати (бо геть нікуди їх діти) – відправила на ганчірки або на купку, що піде у смітник.

Далі Олеся взялась за телефон – вирішила почистити його від зайвих фото та файлів. Багато що не хотілось видаляти…Стільки фото: є ще досить старі, що кілька років тому (якщо не більше) були зроблені, але спогади… спогади гріють, отже ті фото теж! Це видаляння перейшло в якісь переглядання фото й тортури для душі, яка не хотіла нічого видаляти. Проте Олеся взяла себе в руки і за яких добрих пару годин навела лад у телефоні. Перейшла до ноутбука – там та ж історія, тільки ще додалась проблема з документами. Було багато документів з розпочатими, але не завершеними справами, деякими ідеями, думками для статтей… і як ж це все профільтрувати? Чомусь чим далі тим все менше хотілось прибирати, а все більше манило розділитись на маленькі кусочки й «позавісати» у своїх справах, думках, ідеях, спогадах.

Олеся роздивлялася фото на телефоні, а в її душі чогось не вистачало.

Після такого прибирання в кімнаті дихати стало легше та трішки прояснилось в голові. А отже чекав ще один звіт про виконане завдання.

«Прибирання – нудне діло, але таки потрібне. Сьогодні, я спробувала звільнитися від зайвого. Для мене це було прибирання оселі, перегляд своїх речей, а також звільнення гаджетів від непотрібних файлів.