День перший

У бабусі було ціле своє господарство: величезний город, кури, кіт, свинка.

На городині можна було знайти що завгодно від картоплі до помідорів, кабачків і навіть маленьких кавунчиків. Бабуся дуже любила землю і вирощувати щось на ній. Боролась вона з бур’янами та шкідниками. Особливим ворогом був колорадський жук. Скільки його не збирай, скільки його не трави, скільки його не нищ – він все одно повертається, все одно псує врожай. Бабуся кожного ранку і кожного вечора його збирала. Коли ж приїхала онука, то передала їй це завдання.

• Як добре, онучко, що ти приїхала. Ще й на тиждень! Тепер буде кому мені допомогти! Ніби добре доглядаю за усім, але роки вже не ті, потрібна допомога. Є у мене для тебе робота, нескладна до речі. За давньою традицією головним шкідником урожаю є колорадський жук. Він вже так допік мене! Ще й спина болить постійно нахилятися над тією картоплею, допоможи онуко…
• Добре… - мовчки з опущеними очима сказала Олеся. – Як саме допомагати?
• Потрібно зранку і ввечері робити «набіги» на тих жуків. Ходити і збирати з кущиків їх та нищити їхні личинки. – відповіла бабуся Ольга.

Спочатку для Олесі це було незвично (до такої роботи раніше не приступала, це ж не написання текстів чи «сидіння» в Інтернеті). Потім здавалося ніби справа стає якоюсь нудною. Аби зацікавити онуку бабуся запропонувала за декількох колорадських жуків давати марочку (з колекції своєї молодості) або якщо за одного колорадського жука, то один колишній купон (тут вже як Олеся захоче і як назбирає) і так стільки скільки назбираєш, «передам тобі колекцію своїх марочок – похвалишся нею перед своїми друзями».

Теплий весняний вечір, на небі ще сяє сонечко, навіть вітру немає. Зелене поле картоплі і на ній жуки. Ще трішки і вже буде кінець весни, початок теплого літа.

Збирати тих жуків було довго, але вже цікавіше. Цікаво було Олесі скільки ж вона заробить, якою буде її колекція. А ще особливе захоплення виникало, тоді, коли уявляла, як представить старі марки своїй компанії, які ж будуть обговорення і як краще буде їх сфотографувати (на якому фоні, чи усі відразу чи окремо кожну і що робити якщо залишити собі ще й купони). Стимул вдався декількома словами.

Тепер Олеся мала завдання на кожен вечір.

Особливе місце в бабусиному господарстві займали курочки. Вони потребували багато уваги та турботи: відкрий курник, наріж їм трави, додай осипки, пшениці, хлібу, а вони ще й бач перебирають, те не їдять, за те – сваряться.

Так сталося, що якраз в день приїзду одна з курочок захворіла. Олеся з бабусею зловили тоді її, напоїли горілкою й дали перцю. А головне відділили від інших курей – забрали з курника і посадили її в коробку.  Коробка була велика, якраз поміщалася курка, одна тарілочка з водою та інша – з їжею, ще й залишалося трішки місця. Пташка була виснажена, тому забилася у куточку й тихенько провела там день, а на вечір вже було чути її «ко-ко-ко», що порадувало Олесю.

До бабусиного подвір’я прибився один пес. Середнього зросту, пухнастий, темного забарвлення. В його очах так і світилася життєрадісність і бажання бути поруч з кимось, бажання мати господаря, якого він знайшов – бабусю Олю. Пес весело махав хвостиком й бігав за своєю власницею, якій все ж припав до душі. Дівчину він зустрів з дружелюбністю.

Десь всередині дня на очі Олесі попав кіт. Кіт Жора був молодим, звичайнісінького смугастого окрасу, короткошерстний. Коли любителька Інтернету заходила в кімнату, вона почула «привіт», але коли обернулася – позаду себе побачила лише кота, який скорчивши свою мордочку м’якнув, з якимсь чи то натяком, чи то зверхністю, як ніби мовив: «невже почула»? А потім підійшов і з муркотом почав лащитись об ноги.

Олесю пригода налякала, адже бабуся пішла в магазин купити буханку хліба (якраз до борщу), а сусіди того дня так і не траплялись їй на очі. Кіт викликав неабияке зацікавлення та водночас острах. Тепер дівчина частіше на нього озиралася й стежила за ним, та так і не почула більше ніяких слів.

Першого дня Олеся мала багато справ, але все ж не змогла уникнути впливу гаджетів (все ж найяскравіше хотілось сфотографувати). Так вона сфотографувала своє досягнення за день – старі гроші (які бабуся їй дала за зібрані-знищені колорадські жуки). І ще одне – тепер вона слідкувала за чудернацьким котом чи знову він щось втне (на свій слух дівчина ніколи не скаржилася).