Згадки про бабусю

Наступного дня дівчина встала знову пізно, черговий робочий день, знову день як по колу.

А за вікном гріє сонечко своїми промінцями, де-не-де у небі простягаються легкі хмарки, співають пташечки… Природа живе, майорить різними барвами і прикрашає все довкола собою, своїм різноманіттям.

Швидко встала, зробила собі каву, ввімкнула Інтернет і тут реклама психотерапевта, продаж якогось будиночку неподалік від міста, продаж розсад… А далі реклами улюблених блогерів, а за ними – рятуємо разом когось там…

Посидівши в Інтернеті вона мимохідь глянула на свою полицю і раптом на її очі потрапила сімейна фотографія з бабусею.

• О бабуся! – подумала собі Олеся.

Дівчина довго ще просиділа в Інтернеті читаючи-переписуючи статті, то про модний одяг, то про догляд за собою, про макіяжі, різні лайфхаки.

Стала прибирати у своїй кімнаті – побачила іграшку, яку колись дуже давно подарувала їй бабуся.

Обід. Мерщій на кухню. Що ж є поласувати? Мама залишила на столі полуницю і записку, що в холодильнику є сметана. Полуниця з сметаною – це ж просто смакота, ще й та смакота, яку раніше вона так любила їсти в бабусі. Як давно вона вже такого не їла.

• Щось частенько за сьогоднішній день згадується бабуся. – подумала собі дівчина.

Олеся бере полуницю з сметаною і йде до своєї кімнати. Там в своїй улюбленій схованці споживає ласощі. Червона соковита ягода разом з жирною сметаною так і швидко була з’їджена. Чомусь в голову дівчині стали приходити спогади, як у дитинстві вона допомагала своїй бабусі збирати ту ж таки полуницю. Ех як ж не любила це діло Олеся. Певно не любила це тому, що у неї не було вибору допомагати чи ні, бо просто робила за компанію або через те, що нічого було робити. Також інколи було й таке: як вона з подругою були без діла, то бабуся знаходила правильні слова аби відправити їх (уже Олесю разом з подругою) на город.

Далі копірайтерка провела день в Інтернеті, наздоганяла інших учасників марафону, адже пропустила завдання.

Цього разу треба було описати своє улюблене заняття.

• Про що ж тут писати? – думала собі Олеся. – Ну точно не про полуницю. Я люблю… Я люблю… писати статті. Ну скоріш це моя робота. А так, я люблю… Дивитись слухати музику в YouTube… Це якось несолідно, всі користуються YouTube. Мабуть моє улюблене заняття все таки писати статті.

Тепер дівчині залишилось написати статтю про «написання статтей».

«Щаслива та людина, яка значну частину часу приділяє своєму улюбленому заняттю і головне аби воно не набридало. Тепер моя черга поділитися з вами своєю улюбленою справою. Я довго вагалася щодо теми статті і вирішила написати як я люблю свою роботу.

 «Я працюю копірайтером. Мені дуже подобається отримувати якусь тему-завдання і підшуковувати інформацію. Далі назбиравши значну кількість фактів, тверджень, спостережень, статтей я їх збиваю до купи, сортую й намагаюсь поєднати у один текст аби він був змістовним і цікавим. Знайти необхідні знання в Інтернеті час від часу буває досить важко, а інколи займає небагато часу (тут вже як пощастить). Шукати-перечитувати досить таки цікаво, жаль тільки, що інформація часто повторюється, адже тоді стає нудно.»

Обов’язково було потрібно вкінці тексту поставити питання:

«А яке ваше улюблене заняття? Як ви ставитеся до написання статтей? Як ви ставитесь до їх авторів?»

Виконати це завдання чомусь зайняло багато часу, але Олеся все  ж зробила це. Писати скомпонувавши і відредагувавши знайдену інформацію в статті легше, ніж творити повністю все самій і з голови, а точніше уяви.

Тут раптом:

• Доню, треба буде бабусі дещо завезти, як матимеш час, завезеш їй цей пакунок.  – сказала мати кладучи в кутку кімнати пакет.

Дівчина глянула в куток кімнати, він здавався якимсь сумним, а в ньому стояв пакет і стояла сумка з Олесиними речами. Вона мерщій в кишеню своєї кофти (якраз шукала свій маленький записничок) і знайшла квиток на 24ий автобус.

• Все таки 24ий. Я ж казала. – подумала собі дівчина.

Мабуть точно мені варто ще раз з’їздити до бабусі – подумала собі Олеся. Все якось так тисне. З чого б це? Але все ж варто з’їздити попри те, що важко буде без Інтернету – подумала собі дівчина. Можливо тоді розум якось заспокоїться і вона перестане бачити усі ці «знаки».

На наступні вихідні Олеся повідомила, що знову відключиться від Інтернету. Дівчина стала збирати речі у поїздку, серед них улюблений телефон та ноутбук.

• А раптом буде сумно, то з гаджетами стане веселіше – крутилось в голові.