2

***

Пане суддя… До вас саме так треба звертатися, пане суддя? Я жінка проста, в університети не ходила… Ви кажіть, якщо щось не так, я виправлюсь. Я, Мінна Морунк, швидко навчаюсь. Все вловлюю одразу, хі-хі, взагалі все. Чоловік привчив. Він у мене міцний, і рука його важка.

Про що це я?

О так, про позавчорашнє! Звісно, ​​я пам’ятаю той день. У кривої Ронти з ринку прищ на губі вискочив, то вона його головешкою припалила і ледь пику собі не спалила!

А на ринку я була тому, що посварилася з Ранком і хотіла приготувати найкращий обід у його житті, щоб загладити провину. Інакше він би мене побив, розумієте? Ми домовилися, що двох дітей з нас вистачить, але я знову… Хі-хі. Він такий пристрасний чоловік, не дає мені спокою ні вдень, ні вночі. Та ви й самі бачите, який він орел!

Що? Як? Куди?

Все я кажу правильно! Мій чоловік прекрасна людина, не смійте його звинувачувати, то все брехня!

А, факти…

Позавчора лило як із відра, Ранк не бреше! Я прийшла з ринку мокра, і це не тому, що охоронець Тарос затиснув мене в кутку і лапав на бочці з дощовою водою, не вірте кривій Ронті, вона все вигадує!

Наш сусід, старий нав’язливий дурень Мурк, помітив із вікна, що я несу важкі сумки, і напросився на частування. Він сам живе, надголодь ходить. А що мені? Мені води не шкода. Тобто їжі. Звісно, ​​їжі, а я як сказала? Їжі.

Ми сиділи на лавці у дворі, коли Ранк повернувся. Він, миле моє пташенятко, настраждався як ніхто в цьому житті, а його ще й звільнили! Пане суддя, хіба ж так можна?! Відколи чесних людей ображають і принижують?

Ранк так страждав, так страждав… Коли він проходив повз нас із Мурком, то не помітив стіл і перекинув його. Бачите синець? Бачите? Це ненароком. Ранк ні в чому не винний. Там настільки вузький прохід, що неможливо не спіткнутися. Милий мій зовсім випадково зачепив і мене, і Мурка, щоби того трясця вхопила!

Але потім він вибачився, ви не подумайте чогось поганого. Ранк не з тих, хто тримає все у собі. Якісь нероби його ображали і дражнили, проте нас це ні крапельки не зачепило. Не зачепило, так і запишіть!

Ранк десь пішов, щоб упорядкувати думки наодинці з собою, як завжди робили наші батьки, як належить робити чоловікові. А під ранок він привів єдинорога, уявляєте? Справжнього! Як ті дорогі єдинороги з головного майдану, але нічийного!

Ми з дітьми так зраділи! Не все ж багатіям у казки бігати, бідним людям теж хочеться розваг. А чим ми заплатимо? Обдирають нас, кровопивці безсердечні, кожен хоче нажитися, чесно зароблене відібрати…

Ми гуляли, доки не вибилися з сил. Скотина ця приблудна лінувалась, але я її швидко розуму навчила! Батіг будь-кого зробить шовковим, запам’ятайте мої слова!

Втім, я не побачила нічого особливого в тих хвалених мріях. Нудьга якась, ні тобі карколомних погонь, ні любовних переживань, ні пореготати з когось… А ось дітям дуже сподобалося. Вони ж діти, їм палець покажи – сміятимуться. Але Ранк пояснив, що ми нічого не розуміємо, це все обман. Який жах, правда? Я й уявити не могла, що той єдиноріг – підробка! Він же міг украсти наших дітей! Яке щастя, що мій коханий вчасно його розкусив.

Пане суддя, вельми вас прошу, подбайте про це. Той неприємний єдиноріг – джерело сотень бід! Його треба пристрелити!

І що з того, що єдинороги безсмертні? Ну то отруїть його! Голову відрубайте! Ріг же йому хтось відламав! Це не може й далі тривати. Я боюся випускати дітей надвір! Вони чомусь не розуміють, що добре, а що погано, за скотинякою плачуть. Бідолашні невинні малята… Вони можуть постраждати!

І господаря оштрафуйте, так! Темнопикий безбожник! Він не мав права наражати на небезпеку моїх дітей. Це огидно. До чого ми докотилися…

А все депутати винні! Дозволяють будь-що! Ніякого порядку у світі немає!

***

Я Мурк, пане суддя. Тоу Мурк, полковник у відставці, сімдесят три роки, вдівець. Я не маю руки, як ви самі могли помітити, зате маю орден. Ось він. Король Редерік вручив його мені особисто і назвав мене добрим хлопцем.

Отже, позавчора.

Дощ лив до п’ятої ранку, потім до восьмої ледве капав. Було хмарно, тож я читав на балконі. За пів години до обіду я побачив пані Морунк, що тягла важкі сумки. Вона вагітна. Пізній термін. Їй не можна носити таку вагу, розумієте?

Я спустився, щоб допомогти. Пані Морунк, як завжди, з радістю прийняла мою поміч. Я поставив сумку на кухні й повернувся за другою. У мене одна рука, пам’ятаєте? Але я завжди радий допомогти вродливій жінці.

Коли я знову зайшов у двір, у мене заболіла спина. Я впустив сумку, вибачився, дошкандибав до лави і попросив склянку води. Пані Морунк була незадоволена, бо я випадково розбив чотири яйця, проте воду принесла.

Я не встиг зробити ні ковтка. У ворота вдерся розлючений пан Морунк. Він накинувся на дружину з кулаками, обзивав її поганими словами, погрожував убити. Я нагадав йому, що пані Морунк носить його дитину. Пан Морунк засумнівався у своєму батьківстві й ударив мене.

У мене нема руки, знаєте? Я не міг захиститися. Впевнений, він би мене вбив, але неподалік ішли працівники з заводу. Вони заступилися за мене і хотіли викликати поліцію, однак пан Морунк утік.