Дружина

Мене підхопили на руки й тільки-но я хотіла скрикнути, як величезна долоня закрила мені рот і на вухо прошепотіли: «Не кричи пташечка, це я»

-Командор. -Так радісно стало, що за мною прийшли, не забули, врятували.

-А тепер тихенько. Ми вибираємося звідси. -Я притулилася до грудей командора і затихла.

Я знову усе пропустила: як вибиралися, як командор біг, як музика, співи весільного застілля змінилося тишею і прохолодою. Мені було дуже зручно й затишно. Командор так гарно пах, сильні руки так впевнено мене тримали, я тулилася до нього і малювала на його грудях по костюму якісь закарлючки.

-Не роби так, маленька.- прозвучало хрипло.

-Як? Ти такий великий і сильний. Я завжди мріяла, щоб мій чоловік був такий як ти. -Що я несу? Але я не могла контролювати свої слова і дії.

Мені було дуже жарко. І від присутності командора ставало ще спекотніше. Я ясно зрозуміла, що хочу сексу. Хоча в мене ніколи не було відносин, та не важко зрозуміти свої бажання, якщо вже не має змоги терпіти.

-Привал. Тут заночуємо. А завтра в ранці нас заберуть.

Стрімко, в нього це зайняло менш як хвилину, і переді мною вже стояв намет, який мав вигляд піщаного бархана (яка іронія). Здалеку взагалі не зрозуміло, що це.

-Заходь, - мене не треба було вмовляти. В середині було затишно і тихо. Командор зайшов слідом. Я обернулася і підійшла до нього. Обняла.

-Ти прийшов за мною, -почала як кішка тертися і просити ласки.

-Прийшов, -і намагається мене відчепити від себе, а я не можу зупинитися, -не треба Карен. Тебе обпоїли чимось. А мені дуже важко тримати себе в руках.

-Не тримай, -шепочу, -допоможи мені.

-Ти будеш шкодувати завтра, а я відчуватиму себе покидьком. Зупинись.

-Не можу. Я тобі взагалі не подобаюсь?

-Подобаєшся. Дуже. Але я хочу, щоб ти свідомо до мене прийшла, а не так... під дурманом.

-Макс, -знаю і бачу, що йому подобається, коли я так до нього звертаюся. -Не заставляй мене принижуватися.

Я відійшла від нього і стягнула сорочку, яка вже дуже заважала. А сама дивлюся йому в очі. О, він чудово відчував, що я без білизни, коли ніс. Тому й не витримав довго, коли я копошитись почала. А тепер я стояла перед ним, в чому мати родила і чекала на його дії.

-Ти хочеш, щоб я сама себе задовольняла? -Я вже почала скиглити від нетерпіння.

В мене воно вже лопнуло і в Макса також.

Прокинулась в ночі в обіймах командора. Я дуже зручно вмістилася. Командор мене обіймав ззаду, гарячий і такий зручний велетень. Але його обійми зараз не були для мене важкими. Який він ніжний і обережний. Мій перший чоловік. Мені було соромно, але я не шкодувала. Те того варте. Я так завжди боялася близьких відносин з чоловіками, поки не знайшла свого. Так стало легко і радісно на душі. Єдине, що мене бентежило, що я примусила його і можливо він не чекав цих відносин, і як свою жінку не розглядав. Але ж з іншого боку сам сказав, що я йому подобаюсь і він би хотів, щоб я до нього прийшла. Я заплуталася і так себе накрутила, що вже хотіла утікати від своїх думок, від командора. Почала вовтузитись.

-Спи моя птаха, я поряд,- сонно пробурмотів командор, я вмостилася і заснула.

Хтось гладив мене по обличчю, обрисовував контури очей, губ. Я посміхнулася. Було лоскотно. Відкрила очі й зустрілася з серйозним поглядом командора.

-Жалкуєш? -Уважно дивиться.

-Ні.

-Я не буду перепрошувати, що скористувався ситуацією. Я не шкодую.

-Не треба.

Ох і солодкі були поцілунки. Та командор сам їх обірвав.

-Нам час, вже хлопці на підльоті. - Мені не хотілося повертатися. Поряд з ним було так добре, та тут ми у небезпеці. Швидко натягнула свою сорочку, командор одягнув костюм і ми пішли по пісках вперед. Йти було важко, і, чесно кажучи, трішки боляче. Макс зрозумів і підхопив на руки.

-Тільки не вертися, а то не доберемося до місця зустрічі. -Сміється.

-Може і не треба? -Хитро питаю.

-Є ні. Ділитися тобою я не збираюся. А ні з аборигенами, а ні з Мертвою зоною. Вона тут дуже поряд. Я боюся, що вона тебе засмокче в себе.

-Макс, чому люди такі страшні?

-Вони не всі такі. Все залежить, де вони живуть. Деякі з них дуже розвинені. Деякі як ці, які роками розмножуються між собою. А є і зовсім дикі племена. Деякі народи піддалися мутації більше, деякі менше. Є ті, які вже потягами їздять і торгують. А є такі, які ще голяка бігають.

-А що про Мертву зону дізналися? Є якась інформація?

-Не було ще. А потім я за тобою кинувся. Не знаю, що там, не виходив на зв'язок.

-Дякую тобі. Я і не сподівалася, що за мною прийдуть. А чому ти сам?- прийшла думка, що він міг би прислати вояк своїх, а він сам кинувся геройствувати.

-Головнокомандувач заборонив. Грозився трибуналом.

-В тебе будуть проблеми через мене? -Жахнулася я.

-Вирішимо, -заявив рішуче.

Я і заспокоїлась. А вже через кілька хвилин за нами прилетіли.

Ми відразу летіли на базу. Для мене ніякої Мертвої зони більше. Макс так і заявив. Я хотіла заперечити, але потім подумала, що й справді навіщо мені такі пригоди. І заспокоїлась.

Такої зустрічі я й не чекала. Здавалося, що увесь екіпаж вийшов мене зустрічати. Оскільки я була в одній сорочці, нерозчесана і, ви й самі розумієте, то сором'язливо ховалася за командором.

-Все потім,- підхопив на руки мене командор і поніс до моєї каюти,- пташечці треба відпочити.

Коли ми зайшли, він поставив мене на підлогу, підняв мою голову, щоб дивитися в очі й сказав: «Я не збираюся удавати, що нічого не сталося. Я заявляю своє право і дуже хочу, щоб ти заявила своє». А потім вийшов. А я залишилась зі своїми думками сам на сам. Це було освідчення чи що? І чим мені це загрожує? Поговорю з Августиною, а ще краще з Ганною. На тому і порішила.

Тільки но я помилася і переодяглася, як прийшла Августина. Як спеціально чекала під дверима.