Мертва зона. Вдова

Що значить пропала? - Я метався і хотілось трощити усе підряд.

Я корив себе, що піддався на її прохання і взяв з собою на Землю, я злився на себе, що залишив без нагляду і не вберіг. Навіщо я з групою відправився на розвідку і ставити якісь маячки? Цей напичений індик Ромус, якого батько прислав, все нив, що дуже довго все робиться, що в нього мало часу. От я і підключив своїх хлопців і сам взяв участь. А треба було Карен охороняти. Ніколас Фотіадіс був поранений, не дуже сильно, але відправили його на базу. А от птахи не має. Зникла. Судячи з усього її вкрали у нас з під носа. Ще потрощили деяке обладнання, поцупили пайки та сумки з одягом. Неважко здогадатися, що місцеві. Тепер треба розібратися, де її шукати. З'явилася думка, що вона може опинитися в Караті своєму. Якось же вона пройшла через аномалію, то може й у зворотний бік. Та я гнав від себе ці думки. Я не хотів її втрачати.

Терміново зв’язався з батьком. Пояснив ситуацію. І був дуже здивований його відповіддю. Він заборонив мені залучати мою команду у пошуках і поверненню Карен. Ми посварилися і я відключився. Батько намагався зі мною зв'язатися, а я ігнорував.

Завжди є вихід. Не залучати команду? Як скажете, головнокомандувач! Але про мене особисто наказу не було.

Я оглядала себе у довгому мішкуватому платті. Дзеркала в кімнаті не було. Та я й не збиралася собою любуватися. Було шкода костюма, він був надзвичайно зручним. У цьому ж мішку, було незручно, та й до тіла неприємно. Костюм з мене зняли відразу, як сюди привезли. А везли мене на тваринах чімось схожих на коней. Розгледіти у тій метушні, я просто не встигла. Я навіть нападників не розгледіла як слід. Я намагалася втекти. Проте, як би я не пручалась, не мала успіху. Я була настільки розгублена, що і не стала сперечатися, коли зайшла дівчина і наказала віддати костюм. А замість нього дала це плаття. Вона була повністю замотана у якусь тканину. Колись, якщо вирити історії, жінки мого народу в чомусь схожому ходили.

Вже кілька годин я ходила від однієї стіни до іншої, не знаходила собі місця. Тільки-но присяду і знову підхоплююсь. Що ж мені так не везе? Знову мене викрали. Навіщо я їм здалась? Як заїхали у селище не бачила, очі розв'язали вже в кімнаті. Але чула крики жінок і дітей, вони зустрічали своїх чоловіків. Зараз мене більше хвилювало, як там Ніколас. Останнє, що я бачила в таборі перед тим, як мене схопили, як він осів на землю й увесь живіт був у крові. Здригнулася. Сподіваюсь, що з ним усе буде добре!

Брязнув засов. В кімнату зайшли три чоловіка і жінка. Сіли. А я продовжувала стояти. Вони розглядали мене, а я їх. А подивитися було на що. Два чоловіка і жінка були високого зросту, не такого як мої рятівники, але набагато вищі за мене. Вони мали повністю біле волосся, брови та вії. Низький лоб. Дужа світла шкіра. Як вони з такою шкірою і живуть в такому жаркому кліматі? Очі були майже прозорі й вилупкаті, а підборіддя сильно випирається уперед. Дуже неприємна зовнішність. А от третій чоловік, був маленький зморщений товстун. Такі ж лупаті очі. Але у нього не було волосся, брів і вій, а голова була велика і кругла, немов шар.

-Та вона ж потвора! -Зарепетував на вигляд наймолодший.

-Візьмеш її третьою жінкою! -Відповів йому той, що старше. Оце вже зовсім мені не всміхається. І що дивно, я їх розумію. Мабуть, комунікатор так працює. Я уявила, щоб було б аби я їх не розуміла. А вони от так би вирішували мою долю і здригнулася.

-Я проти. -Не втрималась. Вже потім прийшла розумна думка, що треба було змовчати й удати, що я не розумію.

-Тебе ніхто не питає, -відізвалась жінка, потім вже до своїх супутників, -сьогодні проведемо обряд.

-Який обряд? Я проти! -Вже починаю кричати. Та мене ніхто не слухав. Усі удавали, що мене немає у приміщенні.

-Жінка не має права говорити у присутності чоловіків, -це вона так затикає мені рот?

-Ви ж говорите?

-Я жриця Великих Богів, а ти просто непотріб, який потрібен, щоб розбавити кров нашого великого народу. -Я аж рот відкрила від такої заяви, і як риба почала хапати повітря.

-Вона ще й має довгий язик і сміє сперечатися, навіщо мені така? -Знову молодий,- страшна, ще й без поваги.

-Відріжемо язик, буде мовчати. -Старший.

А я як почула, то майже впала в істерику. Дивлюся на них і не вірю, що таке чую. В нас навіть дикі так себе не ведуть.

-Вона і потрібна тільки для того, щоб твоїх дітей виносити. -Продовжує далі.

-Ти поглянь на неї. Вона ж дрібна, кого вона може виносити? Я навіть боюсь до неї торкатися, щоб не зломати, а ще гидуюсь, - нервує.

-Закриєш їй обличчя, щоб не бачити. А так вона міцна, витримає. Що скажете, шановний зрячий? -І шанобливо вклонилася маленькому товстуну.

-Недаремно нам Великі Боги її послали. Моє видіння принесе розквіт нашого народу. Має вона здоров’я, силу і чисту кров. А щоб витримала пил нашого Бархана, дамо їй солодкий напій жару. - І сам себе розсмішив, почав хіхікати, як дурнуватий. Я почала відчувати жах, і ось теж почну так хіхікати, щоб заспокоїтися.

-На тому і порішили, -сказала жриця.

Усі встали та пішли на вихід. А я як стояла, так і залишилась стояти. Хоча хотілося впасти й розревітися.

Вже кілька годин поспіль мене мили, видаляли волосся на тілі й давали настанови. Те не роби, так не сиди, краще мовчи, голову не підіймай і в очі не дивись. Моєї думки не питали. Вертіли мною як хотіли. Тітки, що пришли готувати мене до обряду зі мною не церемонилися. Вони виглядали так, як і мої гості. Білі, дебелі з випираючим підборіддям і лупатими очима.

-Ти страшна, а гонору маєш більш ніж в наших красунь. Бита будеш і голодна. І чоловік не буде дарунки приносити. Тобі ласкою треба до нього, а не пихатістю. - наставляла мене одна з них, поки якісь написи на шкіру наносили.

Потім мене вдягнули в довгу сорочку, навіть білизну не дали. Залишили на самоті, щоб вознести хвалу Богам і подумати над майбутнім. Я була на грані, мене бив нервовий тік. Я не розуміла, що робити. Було страшно, попереду не було просвіту. Я чудово усвідомлювала, що втекти в мене не вийде, але все зроблю для цього. Не для того я вижила, щоб зараз здатися.