Маленька пташечка

Прокинулась десь за кілька годин, по моїм відчуттям. Вийшла зі своєї кімнати й пішла когось шукати, краще б знайти столову. Хотілося їсти. Супчику б того смачненького.

Блукаючи коридорами натрапила на військового. Він тягнув якісь чи то коробки, чи обладнання. Побачивши мене спочатку впав в ступор, потім вже привітався. Я запитала, як знайти кухню. Він залишив свою ношу і вирішив мене провести. Йшли недовго. Але сама б я нізащо не знайшла. Вже поряд зі столовим залом почали траплятися і військові, і науковці. Нас оглядали й дивувалися, точніше оглядали мене, як дивину. Біля входу ми розпрощалися, а я пішла шукати кухаря.

В столовій сиділо з десяток чоловік. За одним столиком у розпалі була дуже гаряча дискусія. Коли мене помітили, усі замовчали та почали на мене дивитися. Було не зручно, але взяла себе в руки й привіталась. Усі як один синхронно приклали руку. Я почала оглядатися, де тут шукати кухаря навіть не уявляла. Величезний зал чоловік на сто, як не більше, безліч столів: великих і на кілька осіб. Посередині величезні металеві шафи, такі ж стояли і в кінці столової. Вхід до приміщення був ще з двох боків, отже можна було здогадатися, що знаходиться вона по середині та попасти можна з інших коридорів.

-Допомогти? -За спиною стояв розумник. На диво він мав темну шкіру, набагато темнішу ніж моя. В нас теж зустрічалися люди з такою шкірою, але не часто, вони жили окремо, своїми етнічними групами.
-Я шукаю хазяїна кухні,- посміхаюсь.
-Я покажу,- я пішла слідом.

Сама ніколи б не знайшла. За шафами, в кінці приміщення, була ще одна кімната. Там хазяйнувало кілька чоловік і одна жінка. Усі були чимось зайняті. Хтось вантажив у візок пакунки, хтось у пірамідку складав посуд, хтось нарізав якісь овочі.

-Алі, це до тебе. - Один з чоловіків, той який з жінкою сидів за паперами чи документами, підняв голову. Але не тільки він, а всі хто тут був.
-Дякую,- сказала своєму провожатому, -мене звуть Карен.
-Марк, -посміхнувся, приклав руку й вийшов.

Я тільки збиралася привітатися і пояснити причину мого візиту, як до кухні завітав командор. Тільки увійшов, відразу сказав: «Вільно». Потім уважно обдивився мене від голови до ніг і, судячи з усього, задоволений побаченим, заспокоївся і розслабився.

-Я за тобою. Мені доклали, що ти тут. Зголодніла?- киваю, а він до інших,- познайомтесь, це наша гостя Карен. Алі організуй нам, будь ласка!

Ми сиділи за окремим столиком. Поки нам не принесли їжу, я розглядала командора, а він мене. І дуже не очікуваним було, коли він мені підморгнув.
-Ну що, як тобі у нас?
-Звикаю, - розмова не клеїлась. 

Я не знала про що з ним розмовляти. Судячи з усього він теж. Тому, коли з'явився кухар, ми зітхнули вільно. Він не був військовим, але був бритий. Цей кремезний чолов'яга постійно посміхався, тому хотілося посміхнутися у відповідь. Представився Алі. Покликав жіночку з кухні й представив її своєю дружиною Ганною. Вже пізніше мені командор розповів, що знайомий з Алі дуже давно і був свідком початку відносин між Алі та Ганною. Це дуже гарне подружжя і в мене буде можливість познайомитися. Сам собі при цьому посміхався. Заінтригував. Я почала придивлятися, але нічого незвичного не помітила. Нам накрили стіл. Мені поставили той самий супчик, що був з ранку, а от командору не відоме мені блюдо, а зверху… Стейк? Хочу!

-Це м’ясо? -Питаю в Алі.
-Так.
-Можна і мені, -і так жалібно дивлюся на кухаря.
-Оце так маленька пташечка, -регіт Алі рознісся на всю столову. Витер сльози, -можна маленька. Зараз зроблю.
-А чому маленька пташечка і що я такого запитала? -Але вже до командора, бо Алі пішов.
-Бо ти маленька пічурка, а така прожерлива. -І сам почав реготати.

Я хотіла вже образитись. Та в цей час помітила як один з присутніх в столові чоловіків, дістав склянку з помаранчевою рідиною, дуже схожою на апельсиновий сік.

-Це що в нього?
-Сік, -командор подивився у бік чоловіка, махнув йому. Той швидко підійшов до мене.

Я навіть забула перепросити і нечемно схопила з таці склянку. Чоловік аж жахнувся від мене. Я вдихнула аромат мого улюбленого напою. Апельсиновий сік, як я про нього мріяла! Я його так жадібно пила, насолоджувалась кожним ковтком. А потім огледіла присутніх. Їх стало більше і на мене здивовано і радісно дивилися, а Алі простягав ще одну склянку соку. Я її взяла і засоромилася. Дуже захотілося пояснити і розказати про мою любов до апельсинового соку.

-Це мій улюблений. Я питала в Августини, а вона сказала, що не знає про апельсиновий сік.
-Він називається оранжевим соком. -Відповів мені чоловік, якого я лишила цього самого оранжевого соку.
-Вибачте. -Із запізненням і сором'язливо опустила очі.
-Нічого, -посміхнувся,- я в автоматі ще візьму. Віддав честь командору і пішов.

Далі стало весело. До нас підсів Алі з дружиною. Атмосфера стала легкою. Командор з Алі травили байки, Ганна сміялася і застерігала мене їм вірити, уже усі все поїли, а розходитися не хотіли. Пізніше до нас приєдналися док і Рєй. Августина не захотіла вечеряти, стомилася. Док повідомив, що з пораненими все буде добре. І разом з Теккером набрали собі повні миски. От де апетит. Алі милувався, як швидко все зникає з тарілок. Що цікаво: ані Антон, ані Рєй не замовляли блюда, а все взяли з автомата. Та аромати були не гірше, ніж у нас з командором. Мені подобалась компанія, і я насолоджувалась. Але все одно в думках були поранені. Дуже вже цікавило, що сталося.

-Карен, про що задумалась? -Помітив док.
-Розкажіть, що сталося. Чому з’явилися поранені? - усі замовчали.
-Розумієш, -почав командор, -ми повернулися на Землю не так давно, менше сотні років. На землі зараз проживає близько ста мільйонів осіб. Це вже нам точно відомо. Є народи, з якими ми вже потроху налагоджуємо контакт, а є такі, які вважають нас ворогами. Ми не маємо права втручатися і зменшувати кількість населення.
-Одним словом, їх вбивати не можна, але вони можуть це робити? -Здогадалась я
-Догадлива пташка,- сказав Алі.
-Так і є. Наші не чекали нападу. Були далеко від поселення. А мої колеги розслабилися і вийшли без супроводу. От і результат.- Прокоментував Рєй.
-Цікаво, як вони живуть?
-Ну все, досить! - командор вирішив закрити тему, щось не сподобалось йому,- час відпочивати.