Глава 8. Смерть Марковича

Втомлений від безгрошів’я та постійних зрад дружини, Опанас Маркович повертається до Петербурга – назавжди попрощавшись із Марією та сином Богданом.

Утім, у столиці імперії Опанас Васильович не затримався – поїхав на рідну Україну.

Його запросив до себе на роботу давній товариш Федір Рашевський, якого тоді призначили акцизним начальником у Чернігівську губернію.

Про це пише ще один товариш Опанаса пан Олександр Лазаревський:

«Акцизним начальником губернії був призначений Федір Павлович Рашевський, який почав вміло підбирати до нової установи урядовців. Пішов, спокушений високим жалуванням і Маркович, якому потрібно було часто висилати гроші сім'ї. Перейшовши на службу в акциз, Маркович поселився в Новгород-Сіверському. Там, крім всього іншого він займався і музикою пісень. Пісенну музику Опанас Васильович блискуче показав любителям при постановці в Чернігові оперет…

Знавці говорили, що виконання музичної частини в цих оперетах представлялося верхом досконалості. Але потрібно ж було бачити Опанаса Васильовича на репетиціях цих оперет… До втоми бився він, сварився, голосив, поки та або інша партія не була нарешті розучена. Особливо багато праці поклав Опанас Васильович при постановці «Чари», ніколи перед тим не граної.

У цій опереті головну партію співала чудова співачка Меланія Авдіївна Загорська (Ходот), яку Опанас Васильович зустрів в одному глухому хуторі. Дружні відносини Меланії Андріївни скрасили останні дні Опанаса Васильовича, що так і не дочекався своєї сім'ї…».

До речі, між Опанасом і Меланією спалахнуло кохання. Вона навіть народила сина від Опанаса, але одружитися вони так і не змогли – бо офіційно Маркович уже був одружений на Марії Вілінській.

Остання весь час посилає Опанасу Васильовичу листи з проханням надіслати грошей. І він посилає все зароблене чесною працею своїй зрадливій дружині. Адже його син не повинен ні в чому нуждатися.

У цей час пані Марія разом із сином та молодим коханцем облаштувалися в Парижі. Вона перекладає на російську мову романи Жуля Верна, адже завела інтрижку з видавцем Етцелем. А ще пані Маркович працює в паризькому журналі «виховання і розваг». 

Тургенєв зазначав у листі до пані Карташевської навесні 1862 року:

«Вы спрашиваете о г-же Маркович. Она еще до сих пор здесь, и, кажется, не бедствует. За труды ее платят очень хорошо...».

Платили їй справді непогано, адже фінансовими справами Марії опікується пан Етцель.

Але грошей їй катастрофічно не вистачає, бо Марко Вовчок уславилася своїм марнотратством.

«…Мария Алекс. и до сих пор здесь живет, и мила, как и раньше, но сколько тратит эта женщина, сидя на сухом хлебе, в одном платье, без туфлей – это диковина. Это даже превосходит Бакунина! За полтора года профукала 30000 франков совсем неизвестно на что!», – дивувався такому марнотратству її колишній коханець Іван Тургенєв.

Так, Марія вміла тринькати грошики, але й уміла їх заробляти. Літературний критик Павло Анненков так характеризує цю незвичайну жінку:

«Это была удивительная натура, без нужных средств для поддержки своих привычек, но с прекрасным мастерством изобретать средства для добывания денег, что, в сочетании с почтенностью, которую предоставляют человеку труд, умение и горький опыт жизни, добавляло особенного колорита лицу пани Маркович и удерживало возле нее множество умных и талантливых почитателей достаточно длительное время…».

Опанас Васильович дуже сумував за дружиною і сином. Висилав їм гроші, писав ностальгічні листи та молив приїхати до нього на гостину.

«Спасибі за любі, ласкаві, хоч і журливі листи. Книг я й досі не получав, кватирю наняв... туди, як бог принесе, і прямуйте. ...Далі все скучніш, все жальніше становиться за Вами. Чи бог не приведе оце і побачити Вас. А як згадаю, як за Вашу щирість Вам дешево дають, то аж серце крівлю обкипає. Друженьки мої, наважтеся та мерщій приїжджайте. Трудно становиться далі без Вас… Ваш навіки Опанас. Чом Богдась до мене слова одного не напише? Я боюся, чи жив він?».

На ці крики змученої душі Марковича пані Марія відповідала:

«Спасибi тобi, що пишеш – висилаєш грошi. Дуже їх треба тут… Хто се сказав, что я не хочу їхати? Я казала, що хочу, що треба, та не можу, бо грошей нема тепер…».

Вона була в боргах, як у шовках. На момент цього листування Марія заборгувала кредиторам понад тисячу рублів.

Опанас невимовно страждає. Він розчарований і розуміє, що більше ніколи не побачить ні Марію, ні синочка Богдана.

«Сам живу без семьи, да они и не приедут — ни у них, ни у меня денег нет…», – скаржиться друзям Маркович.

Коли він утішився в обіймах молодої та гарної актриси Меланії Загорської, у далекому Парижі Марія написала в листі:

«Я ничего никогда не желала, кроме того, чтобы ты нашел себе хоть какое-то счастье и долю…».

Історик Євген Брандіс так описує цю ситуацію:

«Измученный одиночеством, под конец жизни он нашел утешение, сблизившись с молодой актрисой, превосходной исполнительницей украинских народных песен М. А. Загорской. И когда Меланья Авдеевна родила ему сына, оборвалась последняя нить, связывавшая его с Марией Александровной. С души у нее спала тяжесть. Такому исходу она могла только порадоваться…».   

На кілька місяців письменниця приїжджає до Петербургу, де займається видавничими справами. Також наполеглива Марія добилася, щоб їй виплатили 500 рублів сріблом за надруковані твори.

Пані Маркович встигла домовитися про співпрацю з редакторами газет «Северная пчела» та «Очерки». Завівши короткий роман із молодим письменником Василем Слєпцовим, Марія доручила йому вести її видавничі справи.

І лише тоді жінка повернулася до Парижу до коханого Сашка, так і не провідавши Опанаса Васильовича. Бо навіщо він їй потрібен?

Злі язики стверджували, що розпусниця Марко Вовчок за свої гріхи жорстоко покарана Богом. Мовляв, вона сама хвора на туберкульоз і заражає ним усіх своїх чоловіків.