Глава 6. У пошуках слави та кохання

А в цей час Опанас Маркович прибуває до Дрездену, щоб побачити свою непокірну дружину та улюбленого сина. Чоловік займається редагуванням оповідань Марка Вовчка та видавничими питаннями.

Опанас і Марія живуть разом, і поки що їм ніхто не заважає. Тургенєв відправився до своєї коханки Поліни Віардо, ображений Куліш повернувся до своєї нещасної дружини, а Шевченко поїхав на рідну Україну.

Марія вже за звичкою продовжує підкоряти чоловічі серця. Професор К.Д. Кавелін згадує свої враження від спілкування з Марком Вовчком.

«М. А. — ребенок серцем и душой... Я мало встречал таких симпатичных, как она, дышащих такой правдой, такой сердечной чистотой…».

Аж тут із далекого Лондону талановиту даму з чоловічим псевдонімом  Марко Вовчок запримітив «полум’яний революціонер» Олександр Герцен. Боротися з російським царизмом йому було зручніше й затишніше в спокійній Англії.

Герцен запрошує Марію прихати до нього в гості. Подружжя Марковичів охоче приймають запрошення та їдуть до Лондону.

«Переписываясь довольно часто с Александром Ивановичем, Тургенев прислал ему однажды малороссийские повести Марка Вовчка, которые привели Герцена в неописуемый восторг. Иван Сергеевич писал, что автор этих рассказов, г-жа Маркович, — очень милая, простая, некрасивая особа и что она намерена скоро быть в Лондоне.

Действительно, г-жа Маркович не замешкалась появиться в Лондон с мужем и малым сыном. Господин Маркович казался нежным, даже сентиментальным, чувствительным малороссом; она же, напротив, была умна, решительная, строга, на вид холодная...

Она рассказывала Герцену, что вышла замуж  в 16 лет не любя, а лишь желая независимости. Действительно, Тургенев прав, она была некрасива, но ее серые большие глаза были неплохи, в них светился ум и малорусский юмор, к тому же она была стройна и умела одеваться с вкусом.

Марковичи пробыли лишь несколько дней в Лондоне и отправились на континент, где я их впоследствии встретила в Гейдельберге…», – написала згодом неофіційна дружина Герцена, вона ж офіційна дружина його друга Огарьова пані Наталія.

Справді, інші жінки чомусь не вважали Марію красунею. Однак чоловіки думали інакше – їх доводила до шаленства незвичайна сексуальність пані Маркович.

«О Вилинской всегда вспоминают, как о красивой женщине. Но сколько бы вы ни рассматривали ее портреты, особой роковой для мужчин красоты, на них не разглядеть. Марко Вовчок – хорошая женщина, но, присмотритесь, Елена Пчилка ничуть не хуже!

Дело в том, что воспоминания о Вилинской-красавице на самом деле принадлежат перу влюбленных в нее мужчин. А если учесть, что влюблялись в нее преимущественно писатели (от Пантелеймона Кулиша до Ивана Тургенева), то легко понять, откуда такие оды невероятной красоте и грации Вилинской.

Женщины в оценках красоты Вилинской были значительно сдержаннее, к ее общительности относились скептически: о Вилинской отзывались как о личности замкнутой, нелюдимой, неразговорчивой. Хотя в таком случае очень сложно объяснить, на какой из крючков она цепляла мужчин.

Возможно, обольщала умом? Отвергать такую версию не приходится, ведь Вилинская действительно была женщиной умной, образованной, прогрессивной, раскованной.

Если мерилом свободы взглядов могут быть предпочтения в одежде, то Вилинская стала едва ли не первой женщиной, которая надела мужской брючный костюм. Хотя на самом деле ее прогрессивность измерялась не одеждой, которую она носила, а тем, чем и как она занималась…

Марию Маркович трудно назвать первой женщиной, которая воспользовалась замужеством как способом вырваться на свободу, но фактически она стала первой украинской писательницей, которая перешагнула замужество, когда оно стало напоминать кандалы, и рискнула зарабатывать творчеством на жизнь…», – вважає кандидат філологічних наук Аліна Акуленко.

Добра знайома Марії Маркович пані Єлизавета Водовозова, теж письменниця, залишила нам словесний портрет цієї дивовижної жінки.

«Це була жінка середнього зросту, повна, не дуже вродлива, але, як про неї казали, краща за будь-яку красуню. Тоді вона вже була не першої молодості, з надзвичайно густими, чорними бровами, риси обличчя, хоч трохи розпливлися, були дуже рухливі, з розумними темно-сірими проникливими очима. Вдягнута вона була дуже гарно, за модою, але недбало...».

Однак Марія полонила багатьох чоловіків не зовнішньою красою, а своїм розумом, літературним талантом та винятковою харизмою розкутої у всьому жінки.

Наша героїня володіла десятьма мовами – українською, російською, французькою, англійською, німецькою, польською, чеською, мадярською, румунською та болгарською.

Європейська слава прийшла до неї, коли Марії виповнилося 26 років. «Ворог царизму» Олександр Герцен у пориві ніжності назвав пані Маркович українською Жорж Санд.

А все тому, що непокірна дружина Опанаса Марковича приміряла на себе лаври фатальної жінки, створеної для кохання, творчості та розпусти.

Марі плювати хотіла на умовності життя та прагнула жити так, як хотілося її полум’яній душі.

У Парижі Іван Тургенєв теж претендував на роль єдиного коханця пані Марії. Але вона швидко поставила на місце російського письменника та почала фліртувати з такими знаменитими французами як Густав Флобер, Проспер Меріме та Жуль Верн.

Останній подарував неперевершеній Марі ексклюзив на переклади своїх романів російською мовою.

Гарячий Куліш називав Марію «мовчазною статуєю». Тому що красуня легко закохувала в себе багатьох чоловіків, а сама залишалася холодною – мов Снігова Королева.

Із цим твердженням повністю погоджується закоханий у Марію французький видавець П’єр-Жуль Етцель.

«Я наче стою перед мармуровою статуєю, не знаючи, заговорить вона коли-небудь чи ні… Це справді дивно, що з нас обох – чоловіка й жінки – саме чоловік більш балакучий…».

Про загадкове «мовчання» Марії Олександрівни згадувала і нещасна дружина Пантелеймона Куліша – письменниця Ганна Барвінок.