Глава 5. Любовний трикутник Марка Вовчка

Іван Тургенєв називав Марію Маркович «украшением и средоточием» невеличкого гуртка петербурзьких «малороссов».

«Це прекрасна, розумна, чесна і поетична істота…», – писав Герцену пан Тургенєв.

І фліртував із загадковою жінкою, яка раптом з’явилася нізвідки та підкорила літературний Петербург.

– Ви з’являєтесь мені у вигляді темного сфінкса… – шепотів він Марії.

Вони танцювали разом на всіх петербурзьких балах, викликаючи обережну ревність в Опанаса Марковича та шалену ненависть у Пантелеймона Куліша.

Пристрасний Куліш до нестями закохався в Марію. Між ними ще до зустрічі з Тургенєвим спалахнув короткий, жагучий і до непристойності бурхливий роман.

«Вілінська володіла неперевершеним даром анексувати чоловіків у сердечні заручники. Та так, що вони вже вирватись не могли повік із тих тенетів. Залишалися її жертвами, офірами. Цією магією вона сповна оволоділа ще з юних часів навчання у Харківському пансіонаті шляхетних дівиць, де, за деякими даними, пройшла особливий гарт мистецтва тонкої, психологічної зваби.

З часом в образі Марії з`явилося рідкісне почуття привабної креативності, неповторної жіночності. Відтак, ця обдарованість переросла в уміння покорити будь-кого, навіть осіб із числа великих і знаних особистостей. Лиш би не був об`єкт піклування безмежним тюхтієм...»,  – вважає письменник Олександр Горобець.

Пантелеймон Куліш навіть збирався розпочати з нею нове життя. Письменник страждав від холодності нової пасії та часто дорікав їй за це.

А ще «гарячий» коханець Куліш пишався, що має таку талановиту коханку – і в ліжку, і в літературі.

«Пантелеймон Куліш змагався, сподіваючись перемогти. Та Марко Вовчок і в коханні була тією самою, що і в житті: ніщо її не зрушало й не дивувало, – вона лишалася спокійною до байдужності. Вона здавалась холодною, і її спокійна мовчазна рівність дратувала Куліша до безглуздя, до несамовитості…

Кохання оберталось у біль, у крик, страждання, безсоння, хвору стурбованість. Пантелеймон Олександрович (котрий не вмів любити й не любив любові) хотів, аби Марія Олександрівна належала лише йому.

А вона хотіла належати лише собі…», – стверджував один із зачинателів українського інтелектуального роману Віктор Петров-Домонтович.

А знайомий Куліша пан Григорій Галаган писав 10 квітня 1859 року:

«Кулиш сделался совершенно невыносимым. Характер до такой степени самонадеянный, желчный, завистливый, что со всеми перессорился и Марку Вовчку так надоедает, что она готова бежать от него. Свою жену Кулиш бросил, и она, бедная, очень жалка. Все берут в ней большое участие, и я хочу ее навестить. Шевченко говорит, что он ожидает от Кулиша, что он с ума сойдет…».

Однак Куліш не збожеволів, а просто «злетів з котушок» від нерозділеного кохання.

Коли ти палаєш пристрастю, а жінка байдужа до тебе – обов’язково втратиш самого себе.

«Давая слишком много, я не хочу получать слишком мало. В вашей душе холод… Довольно мне терзаться безумным увлечением к женщине, не способной любить горячо!

…зная великость любви моей, вы не смогли преодолеть известного вам слабого чувства. …меня ужаснула перспектива безотрадных моих желаний, надежд, я решился отступить, пока еще не сошел с ума. Оставьте же мне хоть братскую расположенность… Расстанемся как друзья, если не могли сойтись как любовники…

Мы, чуждые наслаждений физических, знали сладострастие высоких мыслей…Преданность во мне не уменьшится и тогда, когда бы я увидел вас в объятиях другого (если страстная любовь овладела наконец и вами)…

Вы совершили со мною чудо: ко мне еще раз возвратилась было юность моя, я опять воспламенился чистою, глубокою любовью, я снова познал муку горячих слез, я еще раз побывал на небе и в аду…», – писав Куліш коханій Марії.

Він дуже хотів стати єдиним її коханцем, але дістав одкоша. Ставши відомою письменницею, Марія Маркович занурилася в світське життя Петербурга та познайомилася з багатьма відомими та впливовими чоловіками.

І наш «пророк» Тарас Шевченко теж захопився вродливою «Марковичковою».

До речі, Іван Тургенєв зумів обійти своїх суперників та надовго стати коханцем Марії.

Він і звабив цю амбітну жінку поїхати за кордон та завоювати європейську літературну славу.

Як тільки Опанас Маркович поїхав до Немирова звільнятися зі служби, в цей же час його «вірна» дружина прихопила синочка Богданчика та разом із Тургенєвим виїхала за кордон – спочатку до Берліну, а потім до Дрездену та Парижу.

Доганяти дружину Маркович не став. Може, він зітхнув вільно, позбавившись постійного головного болю та причини нервових зривів. Хай Куліш із Тургенєвим тепер заморочуються з його Марією.

Коли пан Тургенєв виїхав зі своєю коханкою та її сином до Парижу, він так посміявся над невдахами-суперниками:

«Шевченко не повесится, Кулиш не застрелится, Костомаров… может, бросится в воду, – но что же делать?».

Що робити далі – не знав і гарячий Пантелеймон Куліш. Він ще раніше за Тургенєва домовився з Марією про спільне життя за кордоном. І кинув напризволяще остогидлу дружину та поїхав до Берліну, де сподівався розпочати нове життя з талановитою красунею Марі.

Однак не так склалося, як гадалося. Нового бурхливого роману та розпусної пристрасті не вийшло – адже невірна дружина Марковича зробила вибір на користь Івана Тургенєва.

Та невгамовний Куліш не захотів змиритися з нищівною поразкою на любовному фронті. Панько кинувся услід за зрадливою коханкою, обіцючи своєму «божеству» європейську славу, багате життя та шалений секс.

Утім, з останнім у нього не склалося. В Берліні Пантелеймон зняв розкішний номер у найдорожчому готелі та написав любовного листа Марії з проханням приїхати до нього.

Куліш ревнує коханку до знаменитого Тургенєва – відчуваючи, що втрачає чарівну Марію назавжди.

«Она сперва увлеклась мною, как чем-то выше других людей, а когда встретила человека, который показался ей еще выше, она охладела ко мне, но, охладев, продолжала держать меня, бог знает почему и для чего, очень близко подле себя.