Глава 1. Ангел чи демон?

Її обожнювали чоловіки й ненавиділи жінки. Марія Вілінська-Маркович увійшла в історію не лише як талановита письменниця Марко Вовчок, але і як поборниця жіночої емансипації.

«До ніг Марії Вілінської припадав Лев Толстой, Микола Некрасов з завмиранням серця шепотів її ім’я, римував його в таємних поезіях, відомим лише їм обом.

Лейб-медик Сергій Боткін завмирав від одного погляду сірих, приворожливих очей Марії, готовий був виконати кожне її бажання.

В неї закохувався знаменитий композитор Олександр Бородін, автор знаменитої опери «Князь Ігор» і водночас відомий учений-хімік.

Її боготворив великий алхімік Дмитро Менделєєв, у рідкісні хвилини, коли не думав про хімічні елементи періодичної таблиці, яку творив і день, і ніч.

Неповторний образ Марії Вілінської спати не давав поету і публіцисту, революціонеру Миколі Добролюбову; знаменитий історик Микола Іванович Костомаров писав їй захоплюючі листи не лише, як етнограф, а як глибоко закохана людина; філософ-утопіст, письменник і публіцист Микола Чернишевський невимовно страждав від того, що пані Вілінська обминала його увагою.

Одначе Марія з революціонерів вибрала, либонь, Олександра Герцена, з яким були бурхливі зустрічі у Бельгії…».

Так пишуть про дивовижну жінку Марію Вілінську, відому як Марко Вовчок, сучасні дослідники її буремного життя.

«Насправді Марко Вовчок не належала до тих, кого називають жінками легкої поведінки. Не була вона й типовою «la femme fatale». Для неї, гадаю, сповненим глибоко сенсу було прагнення зрозуміти саму себе, збагнути, чого вона хоче від життя. Чоловіки ж були для неї важливими лише тоді, коли не заважали само- і світопізнанню…», – переконаний професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка Микола Томенко.

Автор документального роману про життя і творчість Марка Вовчка пан Євген Брандіс стверджував:

«Современники отзывались о ней по-разному, но никто не относился безразлично. Ее любили или ненавидели, боготворили или мазали дегтем.

Если свести воедино определения и эпитеты, которыми награждали ее со всех сторон, то онй разделятся на две диаметрально противоположные группы, почти без промежуточных оттенков.

Одни считали ее доброй, чуткой, отзывчивой, остроумной, живой, веселой. Другие — холодной, лукавой, двоедушной, замкнутой, угрюмой, черствой.

Одни укоряли ее за «самоедство» — за то, что она предъявляет к себе непомерные требования, грызет себя и терзается из-за пустяков.

Другим она казалась заносчивой, самоуверенной, самодовольной. Но даже отъявленные злопыхатели не могли ей отказать в большом уме, целеустремленности и сильной воле. Итак, для людей расположенных — ангел во плоти, и демон зла — для всех недоброжелателей.

Но она не была ни ангелом, ни демоном. Жизненные неурядицы и пестрая толпа, которая ее окружала, приучили ее не доверять льстивым речам и не откровенничать с кем попало. Душу она открывала только тем, кому верила, а таких было немного…

Да, она порвала с мужем, она меняла сердечные привязанности, но убеждений своих никогда не меняла. Успех у мужчин создавал ей врагов среди женщин.

Где бы она ни появлялась, за ней тянулся шлейф, сотканный из ревности и зависти. То, что другим прощалось, ей ставилось в вину. Напускное равнодушие, кажущееся высокомерие были ее защитной реакцией против злословия и клеветы.

Что бы о ней ни говорили, какие бы ни распускали сплетни, она гордо проходила мимо, демонстративно не считаясь с общественными предрассудками и пренебрегая светскими условностями…

Нужно еще принять во внимание и особенности ее самобытной натуры. Требовательная к себе и другим, она в критические минуты сжигала за собой мосты и навсегда порывала с теми, кто ее разочаровывал или обманывал доверие.

Компромиссов не признавала. Если любовь — то безрассудная, если дружба — то беззаветная, если ненависть — то до последнего вздоха!».

Справді дивовижна жінка – не схожа ні на кого. Вільна, горда, красива. Мрія поетів.

Сама ж Марія Вілінська писала з цього приводу своєму сину Богдану:

«Недостаток любезности создал мне не только недоброжелателей, но, как это ни чудно, прямо врагов. «Что она о себе думает!».

А она ничего не думала, только не целовалась, не говорила любезностей зря, кому попало... Неискусна была в жизни.

Однако об этом не жалею: не осквернила себя притворством, хотя бы незначительным в угоду хорошим манерам или общественности.

Быть грубым скверно, и я не поклонница и не последовательница грубости, но еще хуже зря целоваться, «сердечно» пожимать руки…».

Філолог Аліна Акуленко так коротко охарактеризувала нашу незвичайну героїню:

«Она не была красавицей, но влюбляла в себя всех писателей-мужчин, имела второго мужа младше на 17 лет, одной из первых надела брючный костюм и усыновила внука, чтобы спасти невестку от позора….».

Наприкінці свого довгого життя пані Марія зізналася своєму другому чоловікові Михайлу Лобач-Жученку:

«Я прожила весь свой [век], идя по одной дороге и не свертывая в сторону. У меня могли быть ошибки, слабости, безобразия, как у большинства людей, но в главном я никогда не осквернила себя отступничеством…».

Це була сильна й обдарована особистість, яка ніколи не зраджувала своїм принципам. Хоча частенько зраджувала своїм чоловікам.

А відома дослідниця Ніла Зборовська докопалася до справжньої таємниці Марії Вілінської:

«Таємниця Марка Вовчка полягає в її потужній ерогенності, не зафіксованій на конкретному чоловіку... Як множинна, не визначена у своєму Над-Я особистість, Марія Вілінська могла успішно кохатися з багатьма чоловіками, розігруючи любов, адже кожен з них не зачіпав її душу.

Завдяки своїй сексуальності й обдарованості вона стала яскраво присутня в романтичному для чоловіків і натуралістичному для неї любовному театрі, створюючи враження неймовірної повноти і самодостатності…».