Глава 11

На таке питання Рената не очікувала. Досі від хвилювання вона тарахкотіла без упину, однак тепер не могла вигадати, що відповісти. Рената насправді не знала, чи хоче жити разом з Олесем. Швидше так, ніж ні, але зізнатися в такому навряд чи наважилась би.

Мешкати разом в одному помешканні… З Олесем!

Це було б… незвично. А ще цікаво. Мабуть.

До цієї миті Рената забороняла собі навіть думати про таке, не те що мріяти. Вона гадала, що Олесь ніколи не погодиться з’їхатись. Можливо, й зараз він поцікавився лише задля того, щоб у відповідь промовити щось їдке, або навіть нищівне. І не важливо, як саме вона відповість на його запитання. Повід позловтішатися Олесь знайде за пів секунди.

З кожною миттю паузи у їхній розмові Рената все більше схилялась до думки, що тому він і поцікавився. Надто вже спокійно сьогодні Олесь поводився. Майже по-доброму. Підозріло це. А їй варто слідкувати за словами, щоб не нарватися на подібне запитання. От що тепер сказати?

На щастя, увагу до себе знову привернув голова профспілки, і Рената удала, що не почула провокаційного запитання. Сивочолий чоловік проголосив тост за молодих. Балакав довго та красномовно, місцями віршовано. А в кінці…

Дарма вона раділа. Ой дарма! Свою промову голова профспілки завершив традиційним, та все ж неочікуваним «Гірко!».

Рената завмерла. Відчула, що поглянути на Олеся не може. Як же поведеться її чоловік? Досі вони жодного разу не цілувались. Не те щоб Рената мала велике бажання робити це при такій кількості люду, проте загалом…

Тим часом заклик голови профспілки дружно підтримав зал. У якусь мить Ренаті здалося, що навіть келихи настирливо дзвенять «Гір-ко». У голові зашуміло, і вона заледве почула, як Олесь поцікавився:

— Цілуватися вмієш? — Рената підвела на чоловіка очі. Вона не знала, що Олесь побачив в її погляді, але промовив він наступне: — Без паніки. Ти мене чуєш? Нічого не бійся. Я сам усе зроблю. Спокійно підіймаймося.

Рената загасила бажання обуритися та повідомити, що вона не боїться, бо насправді таки боялась. А якщо Олесеві не сподобається з нею цілуватися? Вона ж не вміє! Він і без цього ігнорує поцілунки, а після сьогоднішньої спроби може взагалі не захотіти повторення.

Олесь і справді все зробив сам. Варто було Ренаті випростатися, як чоловік рішуче однією рукою обійняв її за талію, а іншою зафіксував потилицю. Притягнув до себе так, щоб було зручно торкатися губами. Рената заплющила очі.

Тим часом Олесь торкнувся її зімкнутих губ своїми — гарячими, впевненими, але теж зімкнутими. Власне на цьому вони могли зупинитись.

Але раптом щось сталось. Це щось примусило Ренату розплющити очі та наштовхнутись на погляд чоловіка. Виявляється, він теж на неї дивився. Сірі райдужки майже повністю поглинула темрява зіниць, і Рената не могла відвести від них погляд. Здавалося, що вони, як чорні діри, з космічною швидкістю поглинають усе, що дозволяло Ренаті приховувати від Олеся справжні почуття.

Розуміння, що її от-от викриють, примусило Ренату знову щосили заплющити очі, але напіввідкрити рота. Наступний поцілунок жбурнув її одночасно в рай та в пекло. Чоловік поцілував її так жадібно та солодко, що Рената вже й не знала, як тепер житиме без Олесових поцілунків.

Однак вже наступної миті чоловік відпустив її, і знесилена наче після важкої роботи Рената впала на стілець. Вхопила бокал і зробила чималий ковток. Поглянути на Олеся зуміла лише за хвилину чи навіть дві.

Проте на свою дружину він не дивився. Його погляд був спрямований у той бік, де сиділа Стелла. Мабуть, Олесь вже пошкодував, що не зупинився на короткому варіанті поцілунку.

Що відчувала вона?

Шаленство та захват вивітрилися, і Рената почувалася спустошеною. Заради власного спокою вона мусить забути, як їй було добре під час поцілунку, бо це навряд чи колись повториться. Але…

Як же хотілося! Ще більше ніж раніше.

* * *

Навіщо?!

Олесь давно так сильно не сердився — ледве стримувався, щоб не наговорити зайвого. Попередній раз подібне сталося, коли Олесь дізнався про умови подарунка. Що він тоді тільки не промовляв на адресу Карпенка! Однак цього разу Олесь злився на себе.

Навіщо він це зробив? Ті бісові поцілунки були потрібні лише для галочки. Для чого так старатися? Краще було б звести усе на жарт, або тицьнутися ротом у щоку, чи коротенько чмокнути у губи. Коротенько, а не так, як він собі дозволив. Якого дідька він не зупинився?

Якби випив, то міг би усе списати на спиртне, а так і звинувачувати нікого, крім себе. Навіть Карпенкову доньку… тобто, Ренату винуватити цього разу не хотілося, бо й для неї поцілунок став випробовуванням.

Олесь жартував, коли поцікавився, чи вміє дружина цілуватися, адже їй скоро двадцять. Але виявилось, що він як у воду дивився. Рената виглядала спантеличеною, милою і дуже юною. Вона так сильно хвилювалась, що Олесю вкотре захотілося її захистити, приголубити та… Якби навколо не було людей, то до «і» вони б з Ренатою обов’язково добралися.

А ще йому здалося, що Ренаті сподобалися їхні поцілунки. Можливо, це теж зіграло якусь роль. В результаті він захопився і вчасно не спинився. А варто було.