Знайомство.

 Дідько, знову проспала!

Аврора підірвалася з ліжка, як скажена. Вона вже давно звикла до шаленого темпу міста, і шум, що просочувався крізь неякісно встановлені вікна, не відволікав її. Та давно вже не було такого, щоб її не розбудив навіть будильник.

— А я казала, що вночі потрібно спати, — торочила Аріела, її найближча подруга.

Аврора у відповідь лише підтакувала, не бажаючи витрачати час на спір, який, як завжди, нікуди не приведе. Аріела лише зітхнула, спостерігаючи, як Аврора бігає по квартирі, намагаючись знайти потрібні речі серед усього безладу, який вона називала «творчим».

Врешті, коли Аврора вийшла з душу в одній лише білизні, Аріела простягнула їй свій одяг, який позичала подрузі.

— Ти б знала, яка я тобі вдячна за одяг і за те, що ти навіть раніше прийшла, аби розбудити мене, — поспіхом, вдягаючись, сказала Аврора.

— Не варто, я як відчувала, — відповіла Аріела, недбало сівши на край дивана та спостерігаючи за подругою з посмішкою. — Головне, щоб це не було намарно.

Аврора невдоволено цокнула язиком.

— Це мій шанс. Такої вигідної пропозиції мені більше не знайти, тож я мушу пройти співбесіду. Тож не наврочи.

— Але чи не занадто? Ти й так ледве знаходиш час на життя через цю свою архітектуру, а тут ще й робота, — задумливо, майже співчутливо сказала Аріела.

— Без цих грошей мені буде важко, але це також хороша можливість. Чула, що в цьому клубі часто бувають важливі люди, а в наш час без зв’язків ніяк, — відповіла Аврора, поправляючи макіяж.

— Ти надто дурна. Краще б про себе думала.

— Я про себе і думаю. Мені недостатньо диплома та курсів, щоб стати успішною в цій сфері… — сказала вона і замислилася. — Та, в принципі, як і в будь-якій. Мене дивує, як ти ні про що не переймаєшся.

— А мені не потрібні золоті замки, про які мрієш ти, — хмикнула Аріела, простягаючи подрузі сумочку. — Що ж, бажаю удачі на співбесіді. І щоб без свого першого коктейлю для мене не поверталася! І без VIP-запрошення в той клуб теж!

Услід Аврорі викрикнула вона, посміхаючись, мимоволі змусивши її посміхнутися також.

Нескінченні затори вона побачила одразу, щойно вийшла на вулицю. Швидкою ходою Аврора прямувала до станції метро, яку бачила частіше, ніж звичайну дорогу. Вона постійно дивилася на годинник, сподіваючись встигнути. Ледь встигаючи, перебігала дорогу разом із потоком людей, майже пробиваючись.

У переповненому метро в неї все ще зберігався гарний настрій, який тримав у тонусі й не давав заснути на ногах. Уже за кілька хвилин вона усміхнулася ще ширше, намагаючись виглядати якомога щиріше, перш ніж зайти до «ЛімА2» — одного з найзакритіших клубів Нео-Готема.

Навіть зовні він виглядав дорого. Черги складалися з людей, які явно жили краще, ніж більша частина міста. Та навіть їх пускали не всіх. Найдешевше місце в клубі коштувало на вечір аж тисячу доларів. І навіть таке «жебрацьке» місце, якщо було заброньоване, не гарантувало прохід.

Аврору завжди дивувало, де ці люди беруть гроші на звичайний вечір у клубі. В голові вже почали закрадатись сумніви.

Потрібної освіти не маю… Взагалі її ще не маю, бо студентка. Як вони взагалі не відкинули мою кандидатуру?

Міркувала вона дорогою до охорони. Спершу ті глянули на неї зверхньо, подумавши, що це чергова дівчина, яка хоче пройти без черги. Вона ж лише натреновано усміхнулася й показала запрошення від власника. Дані швидко перевірили — і впустили її.

Вона швидко зрозуміла, чому люди платять такі гроші. Усередині все виглядало водночас розкішно і тусовочно. Навіть звичайний диван для тих, хто бронював найдешевші місця, коштував дорожче, ніж квартира, яку вона знімала. Одяг персоналу та їхній зовнішній вигляд повністю відповідали поведінці, яку ті демонструють.

У неї ледь не відвисла щелепа, коли вона побачила серед яскравих вогнів безліч красивих дівчат, завданням яких було створювати атмосферу. Та остаточно її вразило те, що зірка телебачення працювала тут діджеєм.

— Скільки ж їй платять… — пробурмотіла вона здивовано.

— Дуже багато, — сказав хлопець, що з’явився за її спиною.

Аврора миттєво зібралася й, обернувшись, побачила форму персоналу.

— Доброго вечора, я Аврора Гофман. Ви, мабуть, Давид Фройнд? Мені сказали, що ви мене зустрінете… — ввічливо запитала вона, не забуваючи усміхатися.

— Саме так, міс. Прийшли влаштовуватися придворною дамою? — глузливо всміхнувся він.

Вона ледь не скривила обличчя, але чемно засміялася з дивного каламбуру.

— Майже так. Вам не повідомляли? — вдавано здивувалася вона.

Він розсміявся і заспокоївся лише за хвилину.

— Звісно, повідомляли, — сказав він, вдаючи вигляд харизматичного багатія. — Але наш бос — дуже цікава людина, тож пропоную пройти за мною й почекати його за баром.

Посмішка Аврори була трохи кривою, але вибору не було. Це була чудова можливість хоча б побачити, як виглядає робота зсередини, а не лише за плітками. Давид працював за баром так вправно, ніби займався цим усе життя. Згодом він запропонував їй випити.

— У мене немає стільки грошей, щоб оплатити його, — похитала вона головою.

— Для такої гарної дівчини — все за рахунок закладу. Ну і для впевненості трохи хильнути точно не завадить, — підморгнув він.

Аврора довго відмовлялася, але хвилини перетворилися на години. Люди змінювалися так часто, що вона нікого не запам’ятала, хіба що надто нав’язливих чоловіків. Вона намагалася тримати обличчя й сидіти рівно, хоча всередині вирувала буря.

Як можна запізнитися настільки? У нього взагалі немає поваги до людей. Якби не ця можливість, я б давно пішла.

Вона й не помітила, як коктейлі перетворилися на шоти. Бармен лише вдоволено усміхався, а вона вже не могла порахувати, скільки випила. Ледь контролюючи мову, Аврора жалілася Давиду на свою ситуацію.

— Єдине добре — завтра вихідні, — говорила вона повільно, щоб чітко вимовляти слова і не здаватись п'яною. — Якби довелося йти на навчання, я б його прибила. Та, думаю, він і не прийде, тож наперед дякую за безкоштовні коктейлі. Вони у вас дійсно люкс.