Глава 8. Еліна

Я повертаюся до своїх покоїв після виснажливого тесту на істинність крові. Кожен м'яз гуде від напруги, а в голові досі стоїть металевий присмак магії, якою нас сьогодні буквально просочували. Усе, чого мені зараз хочеться — це зняти ці нестерпні туфлі, змити з себе пил цього дня і хоча б на годину забути, що я — лише підсудна в чужому магічному процесі, де мені навіть не надали права на захист.

Але варто мені торкнутися застібки на взутті, як у двері вдаряє короткий, владний стукіт. Він не звучить як прохання — це наказ.

На порозі стоїть помічник верховного мага. Високий, суворий чоловік у сірій мантії, чиє обличчя нагадує застиглу гіпсову маску. Його очі холодні та порожні, наче два скляних ґудзики. За його спиною двоє вартових у важких обладунках миттєво перегороджують коридор, відсікаючи мене від решти палацу. Без жодних пояснень, без елементарного «дозвольте увійти», він робить впевнений крок у мою кімнату.

— Леді Аріанно, — промовляє він голосом, у якому немає жодної живої інтонації, лише сухий шелест. — Верховний маг Сайрус Вард наказав завершити ваше налаштування. Ваша кров підтверджена, тепер черга волі. Настав час синхронізації.

— Про що ви говорите? — я миттєво напружуюся, випрямляючи спину. У грудях розростається колюче, тривожне передчуття, яке я звикла відчувати перед оголошенням завідомо несправедливого вироку.

Він не відповідає. Одним стрімким, майже тваринним рухом він перехоплює мій зап'ясток. Його пальці крижані, як у мерця, і в них відчувається неприродна сила. Перш ніж я встигаю закричати чи хоча б смикнутися, він витягає з-за пазухи невеликий кришталевий стилет і притискає його до моєї вени.

Я відчуваю гострий, нестерпний опік. Здається, наче під шкіру силоміць впорскують розплавлений метал, який миттєво розтікається по кровотоку.

— Що це за свавілля?! — вигукую я, нарешті висмикуючи руку. Серце шалено калатає. На шкірі повільно тане золотава цятка, яка з кожною секундою занурюється все глибше, залишаючи по собі слід, схожий на тавро для худоби.

— «Узи Ефіру», — байдуже відповідає маг, спокійно витираючи стилет білою шовковою хустинкою. — Обов’язкова процедура для істинних претенденток. Магічна есенція Імператора тепер у вашому тілі. Це забезпечить правильний емоційний відгук під час випробувань. Ви відчуєте глибоку, непереборну прихильність до Його Величності. Це... просто допоможе вам бути щирою.

— Ви хочете сказати, що зараз магічним шляхом ламаєте мій вільний вибір? — я дивлюся на нього, задихаючись від люті. Мої руки тремтять. — Ви просто... вживили мені кохання? Нав'язали почуття без моєї згоди, наче якийсь вірус?

Помічник мага ледь помітно схиляє голову набік, і в його погляді проминає щось схоже на втому від моєї недосвідченості.

— Ми лише допомагаємо вашій природі знайти правильний шлях. Зв'язок проявиться пізніше, можливо, через день-два, коли магія повністю синхронізується з вашою аурою. Відпочивайте, леді. Ваше серце скоро саме підкаже вам, що робити.

Він виходить, так само сухо клацнувши дверима, залишаючи після себе запах озону та лікарняної стерильності.

Я залишаюся стояти посеред кімнати, дивлячись на чисте зап’ястя, під яким тепер пульсує чужа, нав’язана мені воля. У моєму світі це назвали б найтяжчим кримінальним злочином — грубим втручанням у психіку, позбавленням права на самоідентифікацію. Кожен кодекс, який я колись вивчала, кожна стаття про права людини тепер кричать у моїй голові про недоторканність особистості.

А тут вони просто беруть і фальсифікують людську душу. Вони створюють ілюзію вибору там, де все вже вирішено магічною формулою.

Я починаю люто терти руку об край сукні, сподіваючись вимити, видерти цю «есенцію» зі своїх вен, але золото вже пішло глибоко в тканини. Мені огидно до нудоти. Тепер Аларік не здається мені просто зарозумілим чоловіком — він стає центром системи, яка викрадає дівчат і замінює їхні особистості рабським обожнюванням.

У кутку кімнати дзеркало раптом починає вібрувати. Сизий туман згущується, і з нього з’являється обличчя Мортіни. Вона спостерігає за мною з ледь помітною посмішкою.

— Це незаконно! Це злочин проти особистості! — я кидаюся до дзеркала, виливаючи на неї всю свою лють. — Як ви можете спокійно на це дивитися? Вони ламають нас! Вони хочуть перетворити мене на закохану ляльку, яка не має власної думки!

— Заспокойся, Еліно, — її голос у моїй голові звучить м'яко, наче шовк, що душить. — Це стародавній звичай. Без нього жодна жінка не витримала б сили Аларіка. Це лише... магічна анестезія для серця. Не роби з цього трагедії.

— Анестезія? Це зґвалтування волі! — я б'ю долонею по рамі дзеркала. — У моєму світі за таке дали б довічне ув'язнення! Я не хочу відчувати те, що мені наказали відчувати!

— Ти не в твоєму світі, — Мортіна мружить очі. — Поки ні. Тож візьми себе в руки і поводься, як Аріанна, леді, дворянка. Не ти вигадувала ці правила, не тобі їх змінювати. Тобі лише треба вижити і виграти відбір, пам'ятаєш?

— Я не буду частиною гри, де правила пишуться в моєму кровотоці, — відрізаю я.

Я розвертаюся і хапаю шаль. Мені треба щось робити. Бездіяльність — це поразка. Якщо магія Сайруса Варда — це договір, нав'язаний силою, то я знайду, як його розірвати. Якщо це палац, тут має бути бібліотека. Десь у ній мають бути записи про старі ритуали, про противаги, про побічні ефекти цих «уз».

Я виходжу з кімнати, ігноруючи втому. Я йду до бібліотеки. Мені потрібні контраргументи. І я їх знайду, навіть якщо мені доведеться перерити весь цей магічний архів до останнього сувою.