Розділ 16. Коли серце вибирає саме

Зима нарешті вступила у свої права — сніг тихо стелився містом, заглушаючи звуки, немов хотів захистити всіх від зайвих слів. Повітря пахло морозом, кавою та спокоєм, який насправді лише здавався. Усередині кожного з них вирувала буря — невидима, але глибока.

Олена все частіше ловила себе на тому, що думає про нього. Не про ділові зустрічі, не про випадкові збіги, навіть не про ту ніч, що запам’яталася кожною секундою. А просто — про нього. Про те, як він мовчить, як дивиться, як уміє не ховати почуттів за маскою байдужості. Їй було важко визнати, що поруч із ним вона почала відчувати щось більше, ніж звичну вдячність чи цікавість. Це було схоже на м’яке світло, яке пробивається крізь холодний лід.

Максим же, навпаки, намагався втекти від власних думок. Робота, зустрічі, звіти — усе мало тримати його в реальності, де є логіка і контроль. Але серце, здавалось, більше не питало дозволу. Воно просто обрало. І щоразу, коли він бачив її — у простому вовняному пальті, з розтріпаним волоссям і усмішкою, яка могла розтопити навіть зимовий ранок, — він розумів: назад дороги немає.

Вони стали бачитися частіше. І вже не лише з нагоди, а тому що хотіли. Кава після роботи, короткі прогулянки містом, обмін повідомленнями перед сном. Вона сміялася його сухим жартам, він дивувався її щирості — такій рідкісній у його оточенні. Її простота не дратувала, а заспокоювала. Вона не вимагала нічого, просто була поруч.

Та в його очах часом спалахував страх — короткий, але справжній. Вона помічала, як він завмирає, коли мова заходить про довіру, про майбутнє, про те, що можна назвати «разом». І все ж вона не тиснула. Вона знала: якщо серце вибирає саме, то поспіх лише зруйнує все.

Одного вечора він привіз її на пагорб за містом. Там, де відкривався вид на снігове море вогників. — «Коли дивлюся на це, здається, ніби час зупиняється», — тихо сказав він.
— «А може, просто не треба поспішати?» — усміхнулась вона, дивлячись у далечінь.

Він обернувся. У її погляді було стільки спокою, що йому захотілося залишитися саме тут, у цьому моменті, назавжди. Без статусів, без минулого, без масок. Лише вони двоє — і світ, який нарешті перестав бути порожнім.

Коли він узяв її руку, все стало на свої місця. Не гучно, не як у кіно. Просто — правильно.
Серце зробило вибір саме. І вперше за довгі роки він не хотів нічого виправляти.