Розділ 7. Гра на пляжі

Вона кинула на нього сердитий погляд, але водночас відчула, як серце б’ється швидше. Максим помітив це і тихо посміхнувся.

— Давай невеличку гру, — запропонував він. — Хто перший доторкнеться до того великого каменю в середині бухти — виграв.

— Та я не граюся в такі ігри! — знервовано сказала Олена, відчуваючи внутрішній спротив.

— А хто казав, що це серйозно? — він підморгнув. — Це просто гра… і я не відступаю.

Вони обережно бігли по воді, сміялися, намагаючись не впасти. Олена відчувала його погляди на собі, але не хотіла здаватися.

“Він такий… невловимий. І я не можу зрозуміти, чому він дійсно цікавиться мною,” думала вона, намагаючись утримати себе від сором’язливої посмішки.

— Олено! — крикнув Максим, наближаючись до неї. — Майже дістала камінь!

Вона раптово втратила рівновагу, але він втримав її, як раніше, і знову її серце здригнулося. Вона швидко піднялася, сміючись і червоніючи.

— Чорт! Ти хитрий! — вигукнула вона, намагаючись зберегти гордість.

— Хитрий? — він посміхнувся. — Можливо. Але чесний у своїх намірах.

Олена не знала, чи говорив він про гру, чи про щось інше. Серце б’ється шалено. Вона помічає, як він уважно дивиться на неї, і розуміє, що ця гра — не лише про камінь у бухті, а про їхню невидиму гру поглядів, жестів і посмішок.

Марина вже стояла на березі, спостерігаючи за ними з веселою усмішкою:
— Ой, здається, тут зароджується щось цікаве!

Олена похитала головою, намагаючись виглядати байдужою, але глибоко всередині серце калатало. Максим, у свою чергу, тихо усміхався, насолоджуючись тим, як складно їй відпустити внутрішній спротив.

“Вона мене спантеличує… і саме це робить її цікавою,” думав він.
“Я не відступаю. І вона це відчуває.”

І так вони продовжували гратися на пляжі: хвилі, сміх, легкий флірт, обережні погляди. Жоден з них ще не визнав своїх почуттів, але гра вже почалася, і ніхто не хотів бути першим, хто здасться.

Після гри з каменем Олена нарешті відчула, що її внутрішній опір трішки ослаб. Вони сміялися, бризкалися водою, і вона помітила, як його погляди невимушено стежать за кожним її рухом. Максим не намагався бути надто близько, але його присутність була відчутною — як теплий вітер, що обіймає тіло і душу.

— Добре, що ти не впала у воду , — сказав він, коли вони нарешті сіли на берег, втомлені, але щасливі.

— Я вижила, — тихо сказала Олена, сором’язливо дивлячись на нього.

Він усміхнувся, і ця усмішка розтопила ще трохи її сумнівів. Максим простяг руку, і Олена ледь торкнулася його пальців. Легкий дотик, і її серце калатало сильніше, ніж будь-яка хвиля, що обмивала берег.

Марина вже збиралася йти з води, стрибала в піску і сміялася:
— Олено, ти вже стала морською принцесою! Ну хоч трохи!

— Принцесою? — знервовано повторила Олена, але не могла стримати посмішки.

Вони разом пройшлися берегом. Максим розповідав короткі історії про дитинство біля моря, і його легкий гумор змушував її сміятися, забуваючи про внутрішні бар’єри. Вона ловила себе на тому, що йому хочеться слухати навіть більше, ніж море навколо.

Коли сонце почало спадати, і пляж поступово спорожнів, вони сіли на великий камінь біля води. Хвилі бризкали їм у ноги, а тепле повітря змішувалося з ароматом морської солі.

— Гарний день, — тихо сказала Олена.
— Так, — відповів Максим, не відводячи погляду. — І він ще не закінчився.

Вона відчувала, як день залишився в серці яскравим спогадом: сміх, сонце, хвилі, його присутність. Вони не вимовляли слів про почуття, але невидима нитка між ними натяглася сильніше, ніж будь-коли.

Марина, помітивши, що сонце сідає, крикнула:
— Ну що, пора збиратися! Повертаємося до готелю!

Олена підвелася, злегка торкнулася плеча Максима, і він, не відступаючи, кивнув їй усмішкою. Вони рушили разом, але кожен крок відчувався як маленька гра: баланс між близькістю і внутрішнім опором.

— До завтра, — прошепотіла Олена, коли вони розійшлися до кімнат.
— До завтра, — повторив Максим, і усмішка залишалася на його обличчі довше, ніж варто.

Тієї ночі Олена заснула з думкою, що день був дивним і чарівним. Вона ще не розуміла, чому він не відступає і чому сама не хоче, щоб він це робив.

Далі буде....