Глава 58

Ростислава не було два дні. Увесь цей час у квартирі панувала тиша, яка давала Марії змогу не носити маску. Їй не треба було вдавати люблячу жінку, не треба було брехати й ховати очі. Вона просто існувала,  готуючись до того, що мало статися.

Вона була впевнена, що і сьогодні вночі залишиться сама. Ростислав, імовірно, був зайнятий "логістикою" — тим страшним словом, за яким ховалося перевезення людського серця.

Тому, коли близько першої ночі клацнув замок вхідних дверей, Марія здригнулася. Вона лежала в ліжку, читаючи книгу, зміст якої не сприймала. Кроки в коридорі були тихими. Двері спальні прочинилися, і на порозі з'явився Ростислав. Він навіть не увімкнув світло, орієнтуючись у напівтемряві.

Він підійшов до ліжка, не кажучи ні слова. Сів на край, і матрац прогнувся під його вагою. Марія хотіла щось сказати, запитати, де він був, але слова застрягли в горлі.

Ростислав нахилився до неї, уткнувся носом у вигин її шиї і глибоко, жадібно втягнув повітря, ніби намагався напитися її запахом. Його щетина колола ніжну шкіру, але це відчуття було до болю рідним.

— Скучив, — хрипко прошепотів він їй у шкіру. — Шалено скучив.

Його губи почали повільно, майже невагомо торкатися її шиї, спускаючись до ключиць. Руки, гарячі й сильні, ковзнули під ковдру, знаходячи її талію, пестячи стегна.

Марія вся напружилася, перетворившись на струну. Розум кричав: "Відштовхни! Він злочинець! Він брехун!". Але тіло... Тіло зраджувало її. Воно пам'ятало його дотики. Воно прагнуло їх.

"Це остання ніч, — промайнула думка, гірка, як полин. — Більше цього ніколи не буде. Завтра все закінчиться. Це наше прощання".

І вона здалася. Марія видихнула, розслабилася і потягнулася йому назустріч, зариваючись пальцями в його густе волосся.

Якщо це кінець, то нехай він буде таким. Нехай це буде прощання без слів, де говорить тільки пристрасть.

Вона відповідала на його поцілунки з якоюсь відчайдушною жадібністю, намагаючись запам'ятати смак його губ, вагу його тіла, ритм його дихання.

Вона була впевнена, що потім, у своєму новому, правильному житті, вона буде сотні разів згадувати цю близькість. Бо в глибині душі Марія знала: вона більше ніколи не зустріне чоловіка, який зможе розпалити в ній той самий темний, всепоглинаючий вогонь, що й Ростислав.

Згодом, коли буря вляглася, вони лежали в ліжку, знесилені й мовчазні. У кімнаті було темно, лише світло ліхтарів малювало химерні візерунки на стелі. Ростислав ліниво виводив кола на її оголеному животі, і цей жест був таким інтимним, таким власницьким, що Марії захотілося плакати. Але плакати було не можна. Треба було діяти. Вона накрила його руку своєю, зупиняючи рух.

— Завтра операція, — тихо промовила вона в темряву. — Але ти так і не сказав мені місце її проведення.

Вона відчула, як тіло Ростислава миттєво напружилося. Його розслабленість зникла, м'язи затверділи.

— Тобі не треба цього знати заздалегідь, — відповів він спокійно, але твердо. — Тебе доставлять туди мої люди. Вони заїдуть за тобою, заберуть із чорного входу клініки. Так безпечніше.

Марія повернулася на бік, заглядаючи йому в очі.

— Ні, — заперечила вона. — Я не хочу, щоб мене бачили з кимось із твоїх людей. Ти ж знаєш, як це небезпечно. Твої "хлопці" надто примітні. Якщо щось піде не так... якщо хтось побачить, як я сідаю до них у машину... Я не хочу, щоб мене хоч якось пов'язали з усім цим.

Вона говорила переконливо, намагаючись вкласти в голос нотки страху за власну шкуру. Це була єдина мова, яку він міг зрозуміти і прийняти. Вона мусила дізнатися адресу. Вона не збиралася туди їхати. Її план був простим: отримати координати і тієї ж миті злити їх Мельниченку. Нехай група захоплення бере їх там, без неї.

— Брати машину напрокат ризиковано, залишаться мої документи в базі і трекер покаже куди я їздила, — продовжувала вона, удаючи, що активно включилася в планування злочину. — На своїй їхати теж не можна,  номери всюди засвітяться камерами. Треба якась машина з "лівими" номерами, непримітна, яку потім можна кинути. Я сама сяду за кермо.

Вона зробила паузу, нервово кусаючи губу.

— Я переживаю, Ростиславе. Я не хочу сісти у в'язницю через дурну помилку водія.

Ростислав мовчав, обдумуючи її слова. Її аргументи здавалися логічними. Вона міркувала як спільниця, яка дбає про безпеку, а не як жертва чи зрадниця. Це приспало його пильність.

— Добре, — нарешті видихнув він, притягуючи її до себе і цілуючи в скроню. — Може, ти й маєш рацію. Тобі краще дістатися окремо. Він зробив паузу. — За машину не хвилюйся. Тобі на телефон прийдуть усі інструкції: де стоятиме авто, як туди потрапити і куди їхати. Тож тримай телефон при собі завтра.

Марія сховала обличчя в нього на грудях, щоб він не побачив її погляду.

— Добре, — прошепотіла вона. — Я зрозуміла.

"Інструкції на телефон". Це означало, що адресу вона дізнається в останній момент. Але цього мало вистачити. Головне, що він погодився. Це була їхня перемога. І її остання зрада.

Сьогодні діятиме знижка на мій бестселер  "Дитина від колишнього"