Глава 55

Двері кабінету відчинилися без стуку — так заходив лише начальник його служби безпеки, коли новини не могли чекати. Ростислав навіть не підвів голови від паперів, роздратовано кинувши:

— Кажи швидко.

— Бос, ваша... дівчина, Марія, — він зам'явся на мить, підбираючи слова, щоб якость позначити статус Марії. — Вона  продала машину. Ту саму, що ви їй подарували.

Ростислав завмер. Ручка в його пальцях ледь не тріснула. Він повільно підняв погляд, у якому зчитувалося щире нерозуміння.

— Маша? У сенсі продала? Коли?

— Оформила угоду вчора ввечері, через терміновий викуп. Продала за готівку. 

Ростислав відкинувся на спинку масивного шкіряного крісла, відчуваючи, як усередині починає наростати холодна тривога. Він не розумів, що відбувається, і йому зараз же, цієї ж секунди, хотілося її побачити, схопити за плечі й витрусити правду.

Він від самого початку боявся цієї розмови про операцію. Боявся, що вона впаде в істерику, що злякається криміналу, що піде від нього тієї ж миті, як почує про незаконну трансплантацію. Але Марія погодилася. Вона поводилася як професіонал, хоча він і бачив, як їй важко.

Останні дні він жив у постійному страху, що в будь-яку хвилину вона дасть задню, зламається і відмовиться виходити в операційну.

Але продавати машину? Який у цьому сенс?

— Добре. Спасибі, йди, — коротко кинув він підлеглому.

Коли двері зачинилися, Ростислав заплющив очі й потер перенісся. Учора вона була такою, як зазвичай. Прийшла з роботи виснажена, майже одразу відключилася, ледь торкнувшись подушки. Він дивився на неї сплячу і відчував провину, яка важким каменем лежала на дні шлунка. Вона нічого не сказала про машину. Не сподобався подарунок? Хотіла іншу марку? Чи це був якийсь прихований жест протесту?

Машу було складно розгадати. Вона була не схожа на жодну з жінок, яких він знав досі. Саме тому його люди не зводили з неї очей останнього часу. Він не міг дозволити їй зникнути. У нього фізично не було часу шукати іншого трансплантолога для Наташі. Стан дружини погіршувався щогодини, і рахунок ішов на дні.

Він знав, що у Маші в цій справі не так багато досвіду, але він також бачив її талант. Бачив її фанатичну відданість справі. І, що найважливіше — їй можна було довіряти. Вона не здала б його поліції, бо кохала. Принаймні, він хотів у це вірити.

У якийсь момент він навіть пошкодував, що попросив її про це. Глибоко в душі він хотів залишити її світ чистим, не втягувати її в той бруд, у якому борсався сам.

Можливо, треба було все ж таки знайти якогось корумпованого хірурга, заплатити йому пів мільйона доларів і змусити мовчати до кінця життя? Але Ростислав знав цей світ занадто добре. Продажні люди продаються двічі. Він не був упевнений у результаті, якби це робив хтось інший. Життя Наташі, а з ним і стабільність його бізнесу, залежали від успіху цієї операції.

А тепер ця новина про машину. Гроші? Їй знадобилися гроші? Навіщо, якщо він давав їй усе?

Він знову глянув на телефон. Марія була його єдиним слабким місцем, і зараз він відчував, як це місце починає боліти.

— Що ти задумала, Машо? — прошепотів він у порожнечу кабінету.

Сьогодні дятиме знижка на книгу "Я тебе не віддам" 20% 

Після невдалих спроб завагітніти я вирішую взяти дитину з дитячого будинку. Дівчинка. Блакитні очі. Півтора рочки. Батьки померли в автокатастрофі. Ось тільки через рік щасливого материнства на порозі моєї квартири з'являється незнайомець, який стверджує що це його донька.
—Я прийшов щоб забрати свою доньку. Підпиши документи на відмову від дитини і ми більше ніколи не побачимося.
— Ні.
— Ні?
— Це моя дитина і я нікому не дозволю відібрати її у мене.
— Ти пошкодуєш про це, — з упевненістю сказав він і вже через тиждень я втратила все.
Але не доньку.
Я тебе не віддам. Нікому. Особливо такому батькові як він.