Глава 53

Через два дні за Марією приїхали. Чорний позашляховик, тоноване скло, мовчазний водій. Вона сіла на заднє сидіння, стискаючи медичну сумку, і машина рушила.

Їхали довго. Понад годину. Місто залишилося позаду, потім передмістя, потім з'явилися пагорби, ліси, гори.

Марія дивилася у вікно і не могла повірити, що людина, яку всі розшукують, ховається тут. У горах. У СПА-комплексі. Це було відоме місце - розкішний курорт, куди з'їжджалися політики і зірки.

Коли машина звернула до воріт із табличкою «Гірське джерело - закрита територія», Марія посміхнулася про себе. «Ось уже точно - якщо хочеш щось надійно заховати, поклади його на найвидніше місце», - подумала вона. Хто б міг запідозрити, що жінка, яку розшукує прокуратура і міжнародні служби, ніжиться в горах у всіх на виду?

Комплекс мав дорогий, престижний вигляд. Доглянуті доріжки, котеджі зі світлого дерева, панорамні вікна з видом на гори. Тиша. Спокій. Жодних ознак того, що тут переховується злочинниця.

Машина зупинилася біля одного з котеджів - найдальшого, оточеного деревами, з окремою охороною біля входу.

Водій вийшов, відчинив їй двері.

- Тут, - коротко сказав він.

Марія вийшла, поправила сумку на плечі й попрямувала до входу. Охоронець кивнув їй, відчинив двері.

Вони увійшли всередину. Повітря в котеджі було важким від запаху ліків і дорогих парфумів. Охоронець зробив знак рукою, пропускаючи її вперед у вітальню, залиту сонячним світлом крізь панорамні вікна.

На дивані біля панорамного вікна, вкрита пледом, сиділа та сама руда дівчина з весільного фото.

Наталя.

Жива.

Реальна.

Не просто зображення на знімку, а людина з плоті й крові.

Якщо до цього Марія ще сумнівалася в усій цій історії, дозволяла собі вірити в те, що весільні фото сфабриковані, то зараз її серце різко припустило удар і забилося з шаленою силою. Їй ледь вдалося зберегти нейтральний вираз обличчя, щоб не видати своїх реальних емоцій. Було боляче. До нестями боляче. Тому що Ростислав її обдурив. Зрадив.

Звісно, вона не знала, які стосунки в сім'ї панують між ним і дружиною, чи може там не було жодних почуттів, але той факт, що він так старався заради Наталії, ризикував, готовий був дістати серце на чорному ринку заради неї й організувати нелегальну операцію, говорило багато про що.

Марія змусила себе зробити глибокий вдих.

Холодний професіоналізм - це єдине, що зараз могло врятувати її від емоційного обвалу. Вона підійшла ближче, відчуваючи на собі важкий, оцінювальний погляд рудої жінки.

Наталя не виглядала безпорадною. Навіть із синюшним відтінком губ і хворобливою худорбою, вона випромінювала небезпечну енергію.

Вона точно знала, хто перед нею. Знала про кожен погляд, який Ростислав кидав на цю докторку, про кожну ніч, проведену з нею. Ревнощі обпікали її не менше, ніж хвороба, але Наталя була надто розумною, щоб зараз показувати кігті. Їй потрібно було серце, і Марія була єдиною, хто міг його пересадити.

- Ось значить якого лікаря знайшов Ростислав, - вимовила вона низьким, хрипким голосом, - Він казав, що ти - найкраща. Але я не очікувала, що ти будеш настільки молода.

Марія проігнорувала прихований підтекст. Вона поставила сумку на столик і почала діставати інструменти.

- Я тут як ваш лікар, Наталю, - холодно відповіла вона. - І якщо ми хочемо, щоб ви пережили наступний тиждень, мені потрібно провести повний огляд. Зніміть плед і розстебніть ґудзики на сорочці.

Огляд тривав понад годину. Марія діяла на автоматі, але ретельно, намагаючись не думати про те, що ця жінка - дружина чоловіка, якого вона кохає.

Вона почала з аускультації. Звук серця Наталії був глухим, розтягнутим, з вираженим ритмом галопу - класична картина для такої стадії. Дихання було важким, у нижніх відділах легень прослуховувалися вологі хрипи - ознака застою крові.

- У вас сильні набряки на гомілках, - констатувала Марія, натискаючи пальцями на набряклу шкіру пацієнтки, - Печінка збільшена на три сантиметри. Це наслідок того, що серце не справляється з перекачуванням об'єму крові.

Вона виміряла тиск - 85 на 55. Критично низько.

- Ми починаємо протокол підготовки до трансплантації, - Марія дістала з сумки кілька упаковок препаратів. - Це імуносупресори. Ми починаємо прийом уже сьогодні.

Наталя примружилася, розглядаючи таблетки.

- Навіщо вони зараз? - запитала вона, хоча, судячи з погляду, знала відповідь.
 
- Щоб знизити активність вашої імунної системи до того, як орган потрапить у тіло. Це допоможе уникнути надгострого відторгнення в перші години після операції. Але пам'ятайте: з цього моменту будь-який вірус для вас - смертний вирок. Ви маєте перебувати в повній ізоляції. Також я додаю антикоагулянти, щоб кров не згорталася в сповільненому потоці й не утворювала тромби.

Наталя мовчки взяла склянку з водою і випила першу дозу, не зводячи очей із Марії. У цьому мовчанні було щось хиже. Вона ніби вивчала свою суперницю, шукаючи слабке місце.

- Ростислав сказав, що серце буде скоро, - раптом промовила вона, витираючи губи. - Він обіцяв, що я житиму. А він завжди стримує обіцянки, які дає мені.