Глава 23

За кермом сидів Ростислав.

Марія здивовано поглянула на нього, коли він зайняв водійське сидіння, але нічого не сказала. Мовчки пристебнулася і відвернулася до вікна.

Машина рушила з місця, плавно влившись у нічний потік. Вони їхали мовчки.  Марія час від часу крадькома поглядала на нього.

Він виглядав абсолютно розслабленим. Обличчя спокійне, навіть трохи задумливе. Жодного натяку на злість або розчарування через її відмову. Швидше навпаки — здавалося, він був абсолютно впевнений, що вона дуже скоро змінить своє рішення.

Ця впевненість дратувала Марію ще більше, ніж сама пропозиція.

Нарешті вони під'їхали до її будинку. Звичайна п'ятиповерхівка в тихому районі, нічого примітного. Марія вказала на під'їзд.

— Ось тут.

Машина зупинилася. Марія видихнула з полегшенням, потягнулася до ручки, але двері не відчинилися. Заблоковані.

Вона нахмурилася, смикнула ручку ще раз. Нічого.

— Відчини, — кинула вона, не обертаючись.

Тиша.

Марія повернулася до нього, маючи намір повторити вимогу, але не встигла вимовити ні слова.

Ростислав різко нахилився до неї і накрив її губи своїми.

Марія завмерла, її очі широко розплющилися. У першу мить в голові був тільки шок і обурення — як він посмів?! Вона спробувала відштовхнути його, уперлася руками йому в груди, але він не відсунувся. Навпаки, притиснувся сильніше.

Його губи були гарячими, наполегливими, вимогливими. Він цілував її з таким запалом, з такою лютою впевненістю, ніби мав на це повне право. Одна рука ковзнула на її потилицю, пальці зарилися в волосся, утримуючи на місці. Інша рука лягла на її стегно, стиснула, потягнула ближче.

Марія задихнулася, намагаючись зібратися з думками, але вони розсипалися, як пісок. Його язик ковзнув по її нижній губі, наполегливо, вимагаючи доступу, і щось всередині неї зламалося.

Вона сама не зрозуміла, як почала цілувати його у відповідь.

Її руки, які щойно відштовхували його, вчепилися в його сорочку, притягуючи ближче. Губи розтулилися, впускаючи його язик, і поцілунок став глибшим, гарячішим, безрозсудним. Ростислав застогнав низько, гортанно, і звук прокотився по її тілу хвилею жару.

Його рука ковзнула вище по стегну, пальці впилися в м'яку тканину спідниці, задираючи її. Маша вигнулася назустріч, притискаючись до нього всім тілом, забуваючи, де вони, забуваючи про все, крім його губ, його рук, його чоловічого запаху.

Ростислав відірвався від її губ, тільки щоб ковзнути поцілунками по її щоці, по лінії щелепи, вниз до шиї. Зуби прикусили ніжну шкіру, і Марія не змогла стримати тихого стогону. Її пальці зарилися в його волосся, притягуючи ближче.

Його рука ковзнула під край її блузки, пальці провели по оголеній шкірі, викликаючи тремтіння. Марія задихнулася, вигинаючись назустріч його дотику.

Жар розливався по тілу, проникаючи в кожну клітинку. Їй це подобалося. Занадто подобалося. Його губи, його руки, його запах — все це затягувало, як вир, не даючи дихати, не даючи думати. 

Ростислав знову захопив її губи, жадібно, несамовито, його язик ковзав по її язику, досліджуючи, завойовуючи. Рука на її стегні стиснулася сильніше, потягнувши її на себе, і Марія відчула твердість його тіла, жар, що виходив від нього.

Вона задихалася, чіплялася за нього, відповідаючи на кожен поцілунок, на кожен дотик, забувши про все — про гордість, про здоровий глузд, про те, що це божевілля.

Все закінчилося так само раптово, як і почалося. Ростислав відсторонився від Марії, а вона дивилася на нього широко розкритими очима, задихаючись і відчуваючи, як серце шалено б'ється в грудях.

Губи горіли, тіло тремтіло, розум затуманений.
 
А він, ніби нічого не сталося, сказав:

— Солодких снів, Маріє, тепер я точно впевнений, що цієї ночі ти будеш думати тільки про мене і більше ні про кого.
 
Замок клацнув, сповіщаючи, що її більше не збираються утримувати в машині. Вона практично вилетіла з салону, спіткнувшись і ледь не впавши на асфальт. Бігла до будинку, як божевільна, не розуміючи, що це щойно було. І чому з ним було так солодко і добре, що не хотілося зупинятися.