Глава 17

Нарешті виснажлива екскурсія добігла кінця.

Ігор Володимирович з'явився немов за помахом чарівної палички, широко посміхаючись і простягаючи руку Ростославу.

— Пане Громов, бачу, Марія Миколаївна все вам показала, — привітно сказав він. — Чи не хочете пройти до мого кабінету? Обговоримо деталі фінансування, документи, терміни.

Ростислав кивнув, кинувши на Марію останній довгий погляд.

— Дякую за екскурсію, Маріє, — сказав він спокійно, але в голосі прозвучало щось ще. Щось обіцяюче. — Було дуже... пізнавально.

Марія ввічливо кивнула, не в силах вимовити ні слова. Ігор Володимирович повів Ростислава коридором, продовжуючи щось говорити про лікарню, про проекти, про дітей.

Марія стояла на місці ще кілька секунд, відчуваючи, як напруга повільно спадає. Ноги підкошувалися, руки тремтіли. Вона видихнула, притулившись до стіни, і закрила очі.

«Що це було? Навіщо він прийшов? Що він задумав?»

Але часу на роздуми не було. За годину у неї операція — заміна мітрального клапана у дівчинки семи років. Складний випадок, вроджена вада. Потрібно було зібратися, зосередитися, викинути з голови все зайве.

Марія відштовхнулася від стіни і попрямувала в операційний блок.

Але зібратися не виходило.

Вона стояла біля раковини, намилюючи руки перед операцією, і раптом випустила щітку. Та впала на підлогу. Марія вилаялася, нахилилася, підняла, почала заново.

В операційній, коли медсестра подавала їй інструменти, Марія двічі перепитала, що їй дали. Скальпель вислизнув з пальців, на щастя, просто вислизнув, і вона ледь встигла його зловити.

— Маріє Миколаївно, ви в порядку? — тихо запитала асистуюча медсестра.

— Так, все нормально, — відрізала Марія, змушуючи себе зосередитися. Немислимо, що хтось зумів так на неї вплинути. Зазвичай, щоб у неї нічого не траплялося, все залишалося за межами операційної. Але з Ростиславом Громовим так не працювало. Їй раптом навіть спало на думку, що він пошкодував, що відпустив її, і з'явився, щоб вбити.

Але це маячня! Для того, щоб її прикінчити, не обов'язково було жертвувати гроші клініці!

Операція пройшла успішно. Чотири години напруженої роботи, кожен шов, кожен розріз вимагали граничної концентрації. Але все вийшло добре. Дівчинка була стабільна, клапан встановився ідеально.

Марія вийшла з операційної, стягнула рукавички і маску, відчуваючи, як втома навалилася свинцевою важкістю. Голова гуділа, плечі нили, в очах рябіло від яскравого світла операційних ламп.

Вона дійшла до ординаторської, штовхнула двері і увійшла всередину. У кімнаті крім неї нікого не було.

Марія підійшла до своєї шафи, відкрила її, дістала чистий одяг.

За спиною почувся звук дверей, що відчиняються, потім клацання замка.

— Лілю, це ти? — розсіяно запитала Марія, не обертаючись. Вона якраз просила інтерна Лілю зайти, щоб обговорити історію хвороби одного з пацієнтів. — Слухай, щодо того хлопчика з аритмією...

Вона обернулася і завмерла.

Біля дверей стояв Ростислав.

Він притулився до косяка, схрестивши руки на грудях, і дивився на неї з тією самою усмішкою, від якої по спині пробігали мурашки.

Марія розтиснула пальці, і блузка вислизнула з рук, впавши на підлогу.

— Що ви тут робите? — видихнула вона, і голос прозвучав на октаву вище, ніж зазвичай.

Ростислав відштовхнувся від дверей і повільно зробив крок вперед.

— Зачекався на тебе, — просто сказав він. — Операція пройшла добре?

Марія відступила на крок, притиснувшись спиною до шафи.

— Ви не можете тут перебувати, — випалила вона. — Це ординаторська. Службове приміщення.

— Я знаю, — кивнув він, роблячи ще крок. — Але я дуже хотів би з тобою поговорити.

— Нам нема про що розмовляти, — відрізала вона, намагаючись зберегти твердість у голосі. — Ви зробили свою добру справу, пожертвували гроші. Дякую. Тепер можете йти.

Ростислав зупинився за кілька кроків від неї, і посмішка зійшла з його обличчя. Погляд став серйозним, майже жорстким.

— Маріє, — тихо промовив він. — Ти справді думаєш, що я прийшов сюди заради благодійності?

Вона ковтнула, відчуваючи, як серце шалено калатає в грудях.

— А хіба ні?

Він хитнув головою, не відводячи погляду.

— Ні, — просто сказав він. — Я прийшов сюди заради тебе.