Глава 1

Марійка орендувала будиночок за містом, зовсім поруч з лісом. Осінь тут була особливо красива. Золоте і багряне листя, що вкривало стежки, річка неподалік зачаровувала погляд. Вранці вона встигла зробити сотні фотографій цієї краси.

Такі дні випадали рідко. Після закінчення ординатури життя понеслося стрімким темпом: перші самостійні операції, нескінченні чергування, конференції, вебінари — часу на себе не залишалося зовсім. Але тепер, вирвавшись на вихідні, вона нарешті могла просто побути на самоті. Їй це було потрібно. Особливо після того, як вона застала свого нареченого зі спущеними штанями прямо на робочому місці з молодою медсестрою Катериною.

Стас здавався ідеальним чоловіком. Старший за неї на сім років, успішний хірург, турботливий і щедрий. Але, як виявилося, не без вад. Тепер Марія не могла викинути з голови думку, а скільки ще за час їхніх стосунків у нього було таких, як ця Катя?

З кошиком у руці Марія йшла вузькою стежкою вглиб лісу, вдихаючи свіже повітря. Якщо пощастить  і вона знайде лисички на вечерю у неї буде картопля з грибами.

Ліс шуміло над головою, хруснула гілка під ногами. Десь неподалік ворона каркнула якось надто голосно і несподівано, і Марія здригнулася. І в ту ж секунду почула... звук. Глухий. Ніби хтось стогне від болю.

Вона зупинилася, прислухалася.

Знову короткий стогін. Або їй здалося? Може, це тварина? Неспокій закрався в душу. Марія інстинктивно зробила крок назад, збираючись повернути до будинку, як раптом краєм ока помітила щось темне серед дерев.

Людина.

Чоловік сидів, притулившись до стовбура, тримаючись за бік. Руки в крові, обличчя бліде, ледве помітне під шаром бруду і сухого листя. Він виглядав так, ніби пройшов через пекло.

Марія завмерла. Ноги немов приросли до землі. Що робити? Бігти? Покликати на допомогу? Телефону з собою не було, він залишився в будинку заряджатися.

Чоловік поворухнувся. Повільно, з зусиллям. Його повіки здригнулися і піднялися. Він дивився прямо на неї.

І в ту мить, коли їхні погляди зустрілися, час ніби зупинився.

— Допоможи, — прохрипів він ледь чутно, і від його голосу, сухого, злегка прокуреного і слабкого, по тілу пробігли мурашки.

Вона отямилася і кинулася до нього, опустилася на коліна, не звертаючи уваги на вологу землю. Оцінила ситуацію професійним поглядом.

Кров на його сорочці розпливалася темною плямою, права рука була притиснута до боку. Блідість обличчя лякала, він був зовсім на межі.

— Що сталося? Ви поранені? — Вона спробувала оглянути його, хоча розуміла, що без необхідного обладнання та медикаментів користі від неї в цій ситуації небагато. — Я зараз!  У мене телефон вдома залишився, це недалеко. Я збігаю і викличу швидку!

Вона вже почала вставати, але він різко перехопив її за рукав. Сильніше, ніж можна було б очікувати від людини в такому стані.

— Ні... — Він важко дихав. — Не треба швидку... Мені не можна... Мене... знайдуть.

Він підвів погляд. У його очах було щось таке, що Марія не змогла б пояснити. Благання, погроза, прохання, попередження — все в одному.

— Просто... допоможи... дійти до дороги. Там далі машина, кілометра два. Я... впораюся. Тільки... допоможи.

Марія вагалася. Серце билося шалено, пульс віддавався в скронях, розум кричав, що це все ненормально. Раптом він бандит? Хто його поранив? Може, ці люди досі тут і їй тепер теж загрожує небезпека? Але він був поранений і він просив про допомогу, тому вона не змогла відмовити. Совість не дозволила. І професіоналізм теж.

Вона підставила плече.

— Добре... Тільки обережно. Вставайте. Повільно.

Він стиснув зуби, стримуючи стогін, і ледве підвівся. Був важким, тримався з останніх сил. Повис на ній, спираючись однією рукою, а іншу все так само притискав до боку.

Вони пішли стежкою. Повільно. Марія відчувала, як тремтить від втоми все його тіло, чула, як хрипить його дихання.

Через хвилину вона помітила: на ньому дорога куртка, замшева, явно не з ринку. Під нею — біла сорочка. На зап'ясті швейцарський годинник, вона відразу впізнала марку, з тих, що коштують, як її річна зарплата. Чоловік явно не з простих.

Він був молодий. Йому навряд чи було більше тридцяти, але нормально обличчя роздивитися не вдавалося. Але навіть зараз, поранений, брудний і в напівнепритомному стані, він залишався якимось... красивим. Можливо, це через його виразні очі?

Марія не витримала.

— Що з вами сталося?.. — тихо запитала вона.

Він поглянув на неї краєм ока. Куточок його губ ледь сіпнувся в іронічній посмішці, і тут же він скривився від нової хвилі болю.

— Невдале полювання, — відповів він і відвернувся, ніби більше нічого пояснювати не збирався.

Вітаю всіх у новині! Не забувайте додати книгу до бібліотеки, щоб не пропустити оновлення! А сердечко на сторінці книги біля обкладинки дуже допоможе цій історії!

Буде цікаво!