-

Не ходіть у гості до незнайомих людей

-Де тебе дідько носить?— Зло поглянув Денис на свого друга Макса.— Як дурень двадцять хвилин тут стовбичу, а ваша величність спала як немовля!

-Ой, ну що ти, як наче не двадцять хвилин, а двадцять годин, чекав. Ну, проспав я, що ж мене тепер, четвертувати?—Відмахнувся Макс, і махнув рукой,--сідай до машини.

     Денис зітхнув, пунктуальність ніколи не була рисою характеру університетського друга, та сів поруч з водієм, і темно-синій ланос друга, рушив далі. Погода в цей день була чудова. Тепло, сонячно, майже як літом, хоча вже йшов вересень. Можна сподіватись, що на вихідних вони добре відпочинуть. Батькові Макса за спадком дівся будинок у віддаленому селі, якась тітка його там жила.  Друг запропонував провести там вихідні.

-Я взагалі ліг спати о третій ночі, а вставити на пів дев’яту було, як було мені виспатись?

-Раніше потрібно було лягати, а не гратися у танки.

-В мене побачення було!— Заперечив  Денис, усміхаючись, і не відводячи погляду від дороги.

-Ви що, з Олькою знову разом?

     Макс завжди був падкий на дівчат, та й їм він подобався, статний хлопець, єдиний син заможних батьків, але більш ніж місяць чи два, стосунки не тяглись, а ще були різні дівчата на один вечір. Денис не підтримував таке різноманіття, вважаючи, що від випадкових партнерок можна чекати неприємностей, але його друг мав іншу думку.

-З ким?— На обличчі Макса зробилось демонстративне здивування, потім він засміявся.— Старий, я не повертаюсь до відпрацьованих дівчат! То вже в минулому далекому. Вчора познайомився на сайті знайомств з дівчиною, здається звали її Катя. Зустрілись біля кофейні у центрі, так попили каву, потім заїхали до мене.

-Що знач «здається звали»? Ти що, п’яний був?

-Та ну випили трішки слабалкоголки так, для розвитку комунікативних навичок.

-Добре бачу розвинули.

-Ой, та що ти такий нудний? Ну це так, ні до чого не зобов’язуюче спілкування, вона сама все розуміла, і була не проти. Потім вранці відвіз туди, де забрав, і додому пішла, мабуть.

-Тобто ти узагалі нічого про неї не знаєш?— Спитав Денис, хоча відповідь знав.

-А навіщо мені щось знати про неї? Це ж так, на одну ніч.

-Макс, ти колись так влізеш у якусь халепу. Ти ж не знаєш, що вона, та хто вона.

-Мені ж не п’ять років, я обережний хлопець. І годі вже якусь дівулю обговорювати, краще скажи, усе взяв, що домовлялись?

-Та усе, усе. Просто ти мій друг, ось я і кажу так, хвилююсь за тебе.

-Ну, добре, добре, наступного разу, обов’язково познайомлю тебе.— Гмикнув Макс.

         День пройшов добре. Будиночок родички Макса був непогано облаштований, його батьки часто наїздили туди влітку, так щ усе необхідно для гарного відпочинку було. Нажарили шашликів, потеревенили про те про се, музику увімкнули гучніше, у селі залишилось мало мешканців, так що скаржитись було нікому.

         Під вечір вирішили пройтись селом, усе одно програма розваг на сьогодні себе вже вичерпала. У цьому селі було лише дві вулиці, які спускались до ставка. Де не де по хатах почали запалювати світло.

-Живуть тут лише одні бабусі та дідусі, вони вже в такий час по хатам сидять.— Прокоментував Макс. І тут, наче усупереч його словам з крайнього будинку вийшла дівчина у білій сукні. Не дивлячись на те, що почало сутеніти, її можна було добре розгледіти. Трішки вище середнього зросту, довге світле волосся спадало на плечі, виразні голубі очі, риси обличчя приємні. Не сказати що королева краси, але досить гарна. Вона всміхнулась, помітивши хлопців, та привіталась з ними, підійшовши до паркану. На мить Денису здалось, що в гарних очах спалахнув хижий вогник, але це було лише якусь мить.

-До нас рідко наїздять. Мене Галиною звати.— Вона продовжувала привітно усміхатись.

Хлопці назвались, і Денис помітив знайому цікавість в очах друга, та стримав зітхання. Тільки зараз не вистачає, щоб Макс почав залицятись до дівчини! Неприємності будуть їм гарантовані, навіть якщо дівчина не прийме знаків уваги Макса. Якщо навіть в неї нема залицяльника, місцеві хлопці не люблять, коли гості з міста чіпають «їх» дівчат, це Денис знав добре.

-А ви, Галю, тут живете?— Продовжив розмову Макс.— Чи у гості?

-Так, живу одна. Заходьте у гості, як буде час.

-О, ми як раз нічим не зайняті!

-Макс, нам треба вечерю приготувати.— Денис вирішив, що потрібно втрутитись.

-Ну добре,--неохоче погодився друг.—Ходімо.

Вони попрощались з Галиною, та пішли до себе. Через декілька кроків, Максим сказав:

-Що ти, як стара баба? Може у неї є вродлива подружка, а ти заквоктав зі своєю вечерею. Така дівчина!

-Тобі хочеться з місцевими розбірок?

-Ти ж сам сказав, що тут лише старі живуть.

-Так, але можуть жити молодіші у сусідньому селі. Так що вже з гульками дотерпи до міста. Село невелике, і дивно, що раніше ти з нею незнайомий був.— Розсудливо мовив Денис. Щось йому у цій Галі не подобалося. Що саме, навіть пояснити не міг, і залишати друга наодинці з новою знайомою хотілось менше за все.