4 розділ

Аміра

Я хотіла відмовити. Але варто було піці опинитися поруч з носом, як живіт зрадливо забурмотів.

- Дякую.

Мовчки беру шматок та відкушую. Смачно. Не дивно, що дочка з такою насолодою їсть.

- Це справді дуже смачно, - змушена погодитися, прожувавши шматочок.

 Іван схвально посміхається, а мене лякає ця доброзичлива посмішка.

Я майже не втручалася у спілкування Регіни та Павла, час від часу ми з Іваном обговорювали буденні новини, коли йшли позаду батька та доньки. Цей сонячний день виявився трішки кращим, аніж учора. 

А потім був парк розваг, де Регіна від душі з іншими дітьми стрибала на улюблених батутах. Я б хотіла якомога швидше повернутися додому, просто дозволити собі розслабитися, але розумію, що й там на мене чекає чергова зустріч, під час якої я маю звітувати.

І чим більше я розмірковую, тим більше розумію, що перебуваючи якнайдалі від Романа, хоча б трішки зможу розслабитись. Не буде тих несподіваних нічних набігів, дзвінків та допитів. 

Але з іншого боку я буду в будинку іншого чоловіка, не менш небезпечного. Павло буде добрий до тих пір, доки не дізнається правду. Тож треба зробити все, щоб цю правду він не дізнався. Та поруч з тим вигадати щось таке, щоб захистити всіх від злочинця. 

Знову звертаю увагу на Івана. А якщо спробувати поговорити з ним? Чи почує? Ні, я боюсь. Ще зарано. Мені потрібно краще його пізнати. Хто сказав, що зараз він не грає роль гарного хлопця? Ві в першу чергу охоронець, котрий має зберігати тверезість думки та оберігати свого начальника.

Ближче до сьомої вечора нас привезли до будинку. Навіть сонце ще не сіло, було занадто тепло та комфортно.

Я першою вийшла з автівки, розуміючи, що так просто батько з донькою не розпрощаються. Регіна навпаки ще про щось занадто емоційно розповідала чоловікам.

- То ось на кого ти мене проміняла?

За моєю спиною чую голос Сергія, і цей голос занадто напружений та грізний.

Я ледве стримуюсь, щоб не закотити очі. От тільки недоречної сцени ревнощів мені не вистачало!

- Сергію, тепер не найкращий час для розмови, - застерігаю його, поки з машини не вийшли чоловіки. - Пізніше поговоримо.

- Сумніваюсь, що захочу це робити. Хто він та що робить з Регіною?

Краєм ока бачу, що Іван напружився, але з авта не вийшов. Він просто уважно спостерігав. А ось Павло не звертав на нас уваги, мені так здалося.

- Він її батько, - відрізаю, сказавши правду.

Тому що бити не буде чим. Так, себе я звичайно ж покажу повною дцрепою, але, можливо, сцену з напруженою розмовою вдасться припинити.

- І де стільки років ховався цей батько? 

Сергій зі зневагою дивиться на Павла, а потім звертає увагу на мене.

- Ти вирішила бути з ним?

А ось в цей момент Павло Володимирович повернув голову у наш бік і якось дивно усміхнувся. 

- Я вирішила, що не хочу вести розмову в подібному тоні, - ображено зупиняю злопця. - Це моя дитина, і моя справа. Зауваж, твоя допомога завжди була на твоїх добровільних засадах. Я про допомогу ніколи не просила і багато разів говорила, що тобі краще триматися від мене подалі.

- Ти його кохаєш? - ніби не чує моїх слів, а потребує відповідей на свої запитання.

Павло Володимирович уже весь в азарті, він з посмішкою спостерігає за цією ганебною сценою і не намагається втручатися.

Я кидаю нищівний погляд у салон авто, дивлячись на те, як веселиться чоловік, у той час як у іншого розбивається серце. Особисто для мене приємного у цій сцені мало.

- Я люблю Регіну. І я зроблю все, що може зробити мати для щастя своєї дитини.

Якщо не дурень, зрозуміє.

- Зрозумів. То обираєш цього мажора? 

Сергій нервово пальцями ворушить волосся та гучно видихає. 

- Аміро, потрібна допомога, кохана?

Очі у Сергія від почутого потемніли. 

- Ні, - говорю крізь зуби, кинувши погляд в авто. Зустрічаюся поглядом з Павлом і невчасно розумію, що він вирішив мені підіграти. А правда моя вкотре нікому не потрібна. Тому...

- Ми з Регіною їдемо, Сергію. Вибач. Нам із донькою так буде краще.

Він більше нічого не говорить . Просто йде. Бачу, як опустилися його плечі, а руки сховалися у кармани джинсів. А мені гірко від того, що змушена образити чудового друга.

- Ви впевнені у тому, що він має піти? Можливо мені треба наздогнати його і пояснити, що ви залишаєтесь?

Мені так гірко і гидко від самої себе в цей момент, бо його голос пробуджує всередині щось таке, що заснуло після того, як за мою зухвалість колись один навіжений погрожував ножем.

- Мовчання - золото, якщо ви не знаєте. Не треба було втручатися в чужу приватну бесіду, то можливо б не образили чудову людину. І ще...якщо ви й досі не зрозуміли... ми з донькою не ділимося. Готові залишити її тут зі мною і забратися з нашого життя - наздоганяйте, - випалила йому в обличчя все майже скоромовкою. Злісно і нещадно.

- Ні, то й ні, але потім не страждайте у подушку, що здихалися такого гарного хлопця, - насміхається Павло, ігноруючи мої злі коментарі.

– У вас є жінка?

- Прицінюєтесь? Намагаєтесь одразу прорахувати власні кроки у моєму напрямку?

Доки Регіна розважає Івана та веде його до будинку, Павло Володимирович продовжує наді мною насміхатися.

- Саме тому я волію нічого не приймати від чоловіків. Вам же слово не так скажи, ви відразу груди випинаєте, - посміхаюся беззлісно. - Ви ставили мені подібне запитання раніше. Я подумала, що запитати у відповідь недоречно. Але якщо ви наполягаєте на тому, щоб ми переїхали на вашу територію, то я хочу знати, що на мене там чекає.

- Певно ви слухали мене не вухами, коли я розповідав про те, з ким живу.

- Добре, я все почула та зрозуміла. На вашій території жінки немає, але ж на питання відповіді я не почула. Втім, це не моя справа.

Довше я з ним не затримуюсь. Проходжу до хати, за дочкою, застаю їх із Іваном у дитячій. Іван посадив її собі не плечі, і безстрашнк мавпеня майже дотяглося кінчиками пальців до стелі. Вражає, як швидко ростуть крила за плечима малої дитини, коли в житті з'являються сильні чоловічі руки та широкі плечі. Я рада за неї від щирого серця.