Глава 1

–Та як ти смієш?! Та ти тут ніхто чуєш? – перейшла на крик я.

–Це я тут ніхто? Та це ти тут ніхто! Я тебе не чіпав, це ти до мене пристала.– Артур переможно посміхнувся, –Зізнайся, ця вся вистава, – він обвів рукою навколо, –зроблена для привертання моєї уваги? – він припідняв одну брову.

Нуу гад! Ну я тобі ще покажу. Та ти й світу Божого бачити не будеш. Не знаєш з ким ще зв'язався. Ідіот!

Я схопила свою сумочку і швидким кроком покинула цей клятий ресторан. Ненавиджу! Ніколи більше не заявлюсь сюди. Все життя мені зіпсував, так ні, ще треба. Недорозважався. Ну нічого-нічого. Я тобі зіпсую все, та навіть більше.

Завівши мотор своєї новенької Toyota, я рушила до своєї єдиної подруги по життю. Виїхавши з парковки, я щосили погнала на інший кінець міста. Вчасно згадавши, я набрала подругу:
–Алло – упс, здається я її розбудила. 
–Привіт, слухай, я тут до тебе їду. Хвилин через 40 буду. Очікую повний сніданок, бо один придурок мені його зіпсував. 
–Боже, Віто-Віто. Задовбаєш ти мене. Добре, чекаю. Бувай. – не дочекавшись відповіді, Крістіна відключилась. Попри таке пафосне ім'я, вона була хорошою співрозмовницею, та і просто подругою.

Картина за вікном змінювалася. Краєм ока глянула на себе у переднє дзеркало. Ну нічого так. Карі, майже чорні, очі, мінімальний макіяж, блискуча зачіска, білий костюм. Одним словом – бізнес леді. Та чи так це насправді? Ні. Можу сказати як є. Я успадкувала татів бізнес, сама я і пальцем не поворушила задля магазинів. Я звісно не лінива, але що я взагалі змогла б зробити. Дійсно не розуміюсь на цьому. Могла б звісно спробувати, та керувати мережею магазинів не було в моїх планах, але так як я одна дитина в сім'ї, бізнес перейшов у мої руки. Як ви вже зрозуміли, я – власниця дорогущої мережі магазинів «Vita». Назва, доречі, в честь мене. Та сама ж я, мріяла стати лікарем, але не судилося.

Під'їхавши до дому Крісті, я припаркувалася, і вийшла з машини. Так, місцина тут гарна, нічого не скажеш. Елітний район, гарні будинки, охорона. Доречі про них, побачивши мене Олександр Михайлович привітно посміхнувся.

–Доброго дня, Віто Олексіївно. Проходьте, – він сказав рукою на відчинені ворота, –Крістіна Едуардівна вас вже зачекалася.

–І вам доброго ранку, Олександре Михайловичу. Як почуваєтесь? – цей охоронець – найкращий з охоронців. На вигляд йому десь 50, та присягаюся, він у чудовій формі.

–Добре, дякую.

–Тоді я пішла. – я попрямувала до дому моєї подруги. Дім у неї справді великий. 3 поверхи, басейн, 6 кімнат, сад, спортзал, тощо. А дизайн який! Мама рідна! Скільки б разів я тут не побувала, ніколи не перестану дивуватися. Описати точно не зможу, та й на кожному поверсі індивідуальний стиль, тому просто повірте на слово, бо здивувати мене дуже важко.

–Ну привіт. – відчинивши двері зі мною привіталась подружка.

–Привіт-привіт, – я зайшла всередину, –Що на сніданок? – запитала я.

–Ну ось так завжди. Ти їй привіт, а вона тобі "що на сніданок", – уявно розсердилась вона – Так ніяких друзів не напасешся. На сніданок мюслі з фруктами і ягодами. – трохи подумавши додала вона. 
"Ммм, обожнюю фрукти і ягоди"–подумала я.

– Зараз таке тобі розповім, – я махнула рукою зображуючи свої емоції, – Ніколи не повіриш.

Крісті явно зацікавилась. Чудово. Тепер потрібно швидко їсти, бо  вона не відчепиться від мене поки я не розповім.

–Ну кажи вже, я і так чекала поки ти приїдеш, а тут ще ти тягнеш, і говорити не хочеш. – ми прийшли на кухню. Я зручно всілася, і буквально налетіла на їжу. Під пильним поглядом подруги я здалась.

–Вгадай хто об'явився?