Пролог

Пролог

— Пані Белло, ви такі бліді. Може, покликати лікаря?

Дівчина не відходила від мене ні на крок. Клопоталася, щоб я виглядала ідеальною нареченою: зачіска, сукня і навіть моя посмішка мали бути досконалими. Цей шлюб життєво необхідний графу Ернесту Драмору. Такий необхідний, що коли його єдина дочка померла, він звернувся до відьми. Чаклунка повернула бідолаху до життя з одним невеликим недоглядом — замість Белли в її тілі опинилася я!

— Все добре. Трохи перехвилювалась.

—  Я розумію. Ви стурбовані з приводу першої шлюбної ночі? — заливаючись фарбою, пробурмотіла камеристка. — Боїтеся розчарувати чоловіка?

— Розчарувати? — здивувалася я.

Знаючи сталеву хватку графа, маю сумнів, щоб він дозволив  дочці мати  інтрижки. У його будинку панувала сувора дисципліна. Здається, тільки раз Белла пішла проти волі батька — померла без його дозволу.

— Є прикмета — якщо першої ночі наречена холодна на шлюбному ложі, то вона ніколи не народить сильного спадкоємця. Чоловік у такому разі може повернути дружину батькам, а шлюб анулювати.

  Мене кинуло в жар. Я швидко глянула в щілину намету на сад родового замку. Серед кількох сотень запрошених із півдюжини скульптур, гарно сервірованих столів та квіткових арок я відразу напоролася на погляд батька Белли. Хитрун пильно стежив, щоб я нічого не зіпсувала.

— …Але є один засіб, — вела далі служниця, — мені про нього бабуся розповіла. Ось він… — вона дістала з кишені маленький флакончик, на дні якого хлюпала блакитна рідина.

Родинний секрет? Я не настільки дурна, щоб вірити у ці казки. Її підіслав Ернест Драмор. Змусив мене одружитися ще й тут продовжує маніпулювати.

— Не думаю, що це мені знадобиться.

— Ні, ні, ви повинні його випити, — з переляком заторохтіла дівчина, — щоб шлюбна ніч пройшла добре, треба підготуватися.

Я впізнала почерк графа — залякати камеристку, щоб підсунула мені зілля. Вибір  в мене невеликий: краще з нелюбимим чоловіком, ніж із псевдо-батьком, який погрожує підвісити на найближчій гілці, якщо цей шлюб не відбудеться.

— Давай сюди, — вихопила флакон з її рук і швидко випила вміст. По стравоходу розтеклося приємне тепло. Камеристка стала біліша за перший сніг. — Що не так?

— Треба було випити кілька крапель. А ви весь флакон, пані...

— Як воно діє? — зніяковіла я.

— Викликає любовне бажання на короткий час.

— Отже, на чоловіка чекає приємний сюрприз.

Я насупилась. Потрібно було дослухати, а потім пити. Коли я дуже хвилююся, можу зробити щось не подумав. Головне – це не отрута. А я себе в руках вмію тримати. Мабуть…

Потроху з вулиці став долинати передзвін дзвіночків. Я помічала у багатьох гостей при собі маленькі, перев'язані білою стрічкою.

— Зараз почнеться! — схвильовано забурмотіла дівчина, і в мене затремтіли коліна.

Служниця прикрила моє обличчя фатою і відсмикнула полог намету. Зробивши глибокий вдих, розправивши плечі і міцно стиснувши весільний букет із білосніжних троянд, я вийшла надвір.

Доріжка до місця церемонії була вистелена пелюстками. Навколо лунали захоплені зітхання та перешіптування. Я була така напружена, що здавалося — йду, як на шарнірах до квіткової арки, прикрашеної переплетенням гілок, бутонів і дрібного стекляруса, відблиски якого розсіювали напівтемряву літньої ночі.

Біля вівтаря стояли двоє: мій майбутній чоловік та священик. Я з цікавістю розглядала Айкена: висока, міцна статура, трохи за тридцять, у нього широке чоло, різка лінія підборіддя і каштанове волосся до плечей — приємна зовнішність, але красою з першого погляду він мене не вразив.

Я зрівнялася з нареченим. Мабуть, він бачив Беллу, бо не виявляв до мене інтересу і явно нудьгував.

— Белла Драмор, Айкен Баррет сьогодні ми зібралися тут, щоб зв'язати вас узами шлюбу, — почав церемонію священик,

 — Чи згоден ти, Айкене, взяти за дружину Беллу? Розділити з нею свій статок, дах та сімейну магію?

— Згоден.

— Чи ти, Белла, погоджуєшся стати дружиною Айкена? Любити, плекати та схилятися перед волею свого чоловіка?

У мене зуби заскрипіли від такого формулювання шлюбної обітниці. Якби я була у своєму світі, бігла б звідси стрімголов. Але тут мені навіть відійти від вівтаря не дадуть.

Нервово пересмикнула плечима:

— Згодна.

— Принесіть шлюбний камінь! — до нас підійшла дівчинка, одягнена як маленька лялька. На білій подушці вона піднесла сірий уламок з синьо-зеленими вкрапленнями, схожий на шматок метеорита, і передала його священикові. — Покладіть руки на шлюбний камінь!

Айкен перший торкнувся його. Серце шалено гуркотіло — якщо камінь вважатиме мене негідною парою для графа Баррета, то я не доживу до світанку. І шлюбна церемонія плавно перетвориться на шикарний похорон.

  Тремтячими пальцями я торкнулася чарівного предмета поруч із рукою Айкена, і камінь засяяв, обплітаючи наші руки напівпрозорим серпанком. За кілька хвилин свічення розвіялося.