Розділ 11

Аня

Я сподівалася, що Ян зустріне мене після нічної зміни. Навіть змогла трохи привести себе в порядок після безсонної ночі. Та коли вийшла з клініки та не побачила його – засмутилася. Невже таки злякався і більше не приїде? 

Сплю практично весь день з телефоном у руці. Я заснула, вагаючись, чи варто самій телефонувати. Робила це кілька разів, але Ян не відповідав… 

Прокидаюсь тільки під вечір від дзвінка телефону. Номер незнайомий, отже, це не Ян. Виявляється, це майстер телефонує. Моя машина готова і можна її забирати. Ось ця новина мене тішить, тому йду в душ і збираюсь.

– Ти куди зібралася? – питає мама, коли бачить мене у коридорі. 

– Треба автомобіль із сервісу забрати, – кажу і розчісую волосся. – Скоро повернусь. 

– Але ж я вечерю приготувала. Скоро тато з роботи прийде, – хмуриться мама. – Ти не можеш машину завтра забрати? Все одно вихідний у тебе. А з татом треба помиритися. Він для тебе все робить. 

– Мамо, може, досить? – кажу твердо. – Я з ним не сварилася. Він сам почав. І якщо на те пішло, я планую від вас з'їхати. Буду окремо жити. 

– З тим хлопцем? Це його ідея? – невдоволено питає мама. 

– Та до чого тут він взагалі? Я давно це планувала, – кажу. – Я хочу жити сама. Мені двадцять три, а таке відчуття, що тринадцять. 

Залишаю квартиру і йду сходами вниз. Одразу викликаю таксі, щоб швидше було, і чекаю на автомобіль біля під'їзду. Впевнена, коли повернусь додому буде черговий скандал. Мама точно розкаже татові про мої плани, а той почне мене вчити, як краще зробити. 

Шкода, що, коли він був мені потрібен, я не відчувала його підтримки. Все моє дитинство тато кудись зникав, а коли з'явився – сильно пив. Це вже потім він опанував себе і почав працювати. Він же лікар, і хороший до того ж, але чомусь у минулому алкоголь був для нього сенсом життя.

Навіть коли я народилася, він не дав мені свого прізвища, тому що в той час не був одружений з мамою. Вони узаконили свої стосунки, коли мені було п'ять років. А до цього тато хотів, щоб мама гроші отримувала як одинока, а сам навіть не намагався працювати. Чесно кажучи, я навіть рада, що у мене прізвище не тата, а мами. На роботі ніхто не здогадується, хто ж я насправді. 

Рівно через пів години я біля станції, і мій автомобіль виганяють з боксу. Подряпин взагалі не видно, і це тішить. Тато ніколи не дізнається, що з нею сталося.

Коли хочу оплатити ремонт, виявляється, що Ян уже все зробив. Це, звісно, дуже мило, але якщо врахувати, що зараз він мене ігнорує – якось неправильно. 

Вирішую не телефонувати йому, а написати повідомлення. Щось мені підказує, що слухавки він не візьме. 

“Дякую, що оплатив ремонт мого автомобіля. Тільки не треба було…”

Ну все, повідомлення надіслано, тому можна їхати назад. Дорогою ще в магазин за смаколиками до кави – і додому. 

Ян так і не відповідає. Це дуже негарно з його боку, і я починаю хвилюватися, а чи не сталося з ним чого? Все ж може бути. 

Вдома, на диво, тихо. Можливо, батьки пішли кудись розвіятись. Було б добре, а то щось зовсім не хочу слухати нотації від тата. Та коли вмикаю на кухні світло, бачу тата там – з пляшкою пива у руці. 

– Ти мене налякав, – кажу і ставлю пакети на стіл. – Чому в темряві сидиш? І коли це ти почав пити? 

Я дуже давно не бачила батька п'яним, і це… дивно. Невже сталося щось погане? 

– Мама сказала, що ти хочеш з’їхати від нас, – холодно заявляє і піднімає на мене злий погляд. 

– Не з'їхати, а розпочати самостійне життя. Давно час це зробити, – кажу і починаю діставати з пакета покупки. 

– Я тобі не дозволяю! – гримає і б'є кулаком по столу. Від несподіванки навіть підстрибую і здивовано на нього дивлюсь. 

– Збираєшся замкнути мене у квартирі, чи як? – сердито випалюю. – Це вже не смішно! Я доросла! 

– Ти – моя донька, і я буду вирішувати, що тобі робити! – батько підводиться на ноги, і пляшка випадає з його рук та падає на підлогу. Розбивається об плитку, але йому байдуже на це. – Не для того я стільки років терпів ці приниження, щоб зараз і від тебе отримати ніж у спину! 

– Про що ти взагалі? Які приниження? 

Я справді нічого не розумію. Загадки батька починають мене дратувати. Ну хіба не можна нормально пояснити, що з ним відбувається? 

– Отже так, я сказав! Ти нікуди не підеш! І з тим чоловіком я тобі забороняю зустрічатися! 

– Тату, припини! – сказати, що я шокована – це нічого не сказати. – Ти зараз руйнуєш той крихкий зв’язок між нами. Хіба не розумієш? 

Здається, я зараз просто розревусь як дівчинка. Ну справді, чому все так? Чому він не розуміє, що руйнує все, що будувалося не один рік? 

Батько наче відчуває, що я не піддамся, бере в руки шматок торта, який я купила в магазині, і кидає об стіну. І все начебто не так страшно. Подумаєш, торт. Але у мене таке відчуття зараз, що цей торт – це моя душа, в яку наплювали та розтоптали її.

Я бачу, як шматки торта сповзають по стіні, і така злість накриває. Розвертаюсь і швидко залишаю кімнату. Встигаю взути кросівки, як у коридор виходить тато. Він доволі сильно хапає мене за руку і змушує зупинитися.