Розділ 6

Ян

– Якого біса ти лізеш, куди не варто? – хапаю Риту за руку і змушую дивитись мені в очі. Зараз мені байдуже, що їй боляче. Хочу, щоб зрозуміла – не варто руйнувати мої плани!

– Що? – Рита явно розгублена і налякана. – Я кохаю тебе, Яне! Хочеш, щоб я просто дивилася, як ти з іншою крутиш роман? 

– Не лізь у мої справи, зрозуміла? – гиркаю їй в обличчя і відпускаю. Було б добре поговорити з нею більш детально, щоб нарешті відчепилася, але не можна втрачати час. Треба наздогнати Аню. 

– Яне! – чую, як вона кричить мені вслід, але й не думаю озиратися. Швидко йду на вулицю і завмираю під навісом, коли ніде не бачу Аню. 

Невже таки пішла? 

З'являється бажання повернутися до Рити й добряче струсонути. Правду говорив Захар, дарма я зв'язався з нею! 

У мене немає номера Ані, і це погано. Наступного разу обов'язково треба взяти! Не думаю, що вона могла так швидко викликати таксі, тому вирішую пошукати її десь поруч. Можливо, пішла на пошуки зупинки. 

Швидко прямую до автомобіля, але різко зупиняюся на половині шляху. Помічаю дівчину – й одразу ж полегшено видихаю. Вона сидить на лавці під одиноким ліхтарем, підібравши під себе ноги, а туфлі лежать на асфальті поруч. 

Ця картина чомусь дуже глибоко врізається у мої свідомість. Аня здається такою собі маленькою принцесою, що чекає принца. Так і не скажеш, що вона – підступне стерво, таке ж, як і татко. Але я не вірю, що протягом двох років вона не знала, що її татусь живе на дві сім'ї. 

– Чому ти тут? – питаю, наблизившись до неї.

– Спочатку хотіла піти, але не змогла. Туфлі страшенно натерли ноги, – спокійно відповідає Аня. – Ти вирішив свої справи з дівчиною?

– Так. Вона нас більше не потурбує, – стримано відповідаю.

– Нас? – дивується. 

– А ти думала, що я тебе відпущу? – хмикаю. – Зовсім ні. Підніми туфлі.

– Навіщо? – здивовано на мене витріщається, а я сам піднімаю туфлі з асфальту і кладу їй у руки. Поки Аня розгублено на мене витріщається, піднімаю її на руки разом із туфлями. – Що ти робиш?

Вона така збентежена зараз… Тримається за туфлі, наче за рятівне коло, і навіть не здогадується, що від мене неможливо врятуватися. Аня легенька, наче пір'їнка. Поки несу її до автомобіля, вдихаю аромат парфумів і чомусь не хочу, щоб цей момент добігав кінця.

– Ти сказала, що натерла ноги, – кажу, відчинивши двері автомобіля і посадивши її на сидіння. – Навіщо взула незручні туфлі?

– Хотіла бути гарною, – так легко відповідає, наче в цьому немає нічого страшного. – Яне, та дівчина… вона…

– Моє минуле, – відповідаю, не дослухавши її запитання. – Можеш за це не хвилюватися. Я не розпочинаю нові стосунки, не закінчивши старі. 

– Я не про це, просто… Чекай! Які стосунки? – розгублено кліпає очима, а я розумію, що це найкращий момент для поцілунку. Нахиляюсь до неї та цілую в губи. 

Аня ніяк не реагує. Сидить, як вкопана, і наче замикається. Розумію, що, мабуть, поспішив. Вона може злякатись. Збираюсь відступити, але несподівано її уста розтулюються, і дівчина впускає мене всередину. 

Цілую обережно, щоб не злякати її, хоча насправді хочу взяти набагато більше. 

Розірвати її серце на шматки так само, як її батько зробив з моєю мамою. 

– Відвезу тебе додому, – шепочу, коли поцілунок закінчується. Аня важко дихає і ховає від мене погляд. Просто чудово! 

– Добре, – киває.

Зачиняю двері й швидко сідаю за кермо. Коли залишаємо стоянку, вирішую продовжити зваблення і беру її руку у свою. Відчуваю, як Аня тремтить, але руки не забирає. 

Я їй подобаюсь – і це факт. Ну що ж, початок покладено. Далі буде простіше.

– Запиши свій номер, – передаю їй телефон, коли зупиняю автомобіль біля її під'їзду. Аня робить це без проблем і одразу ж телефонує до себе, щоб і в неї був мій номер. 

– Це був хороший вечір, – говорить тихо. – Дякую тобі.

– Треба буде повторити, – кажу. – Не проти, якщо наберу тебе завтра?

– Ні, – відповідає. – Спокійної ночі, Яне!

Аня збирається втекти, прихопивши букет. Але я не даю цього зробити. Беру її за руку і тягну на себе. Знову цілую, і цього разу вона відповідає, не задумуючись.

Щойно зачиняються двері під'їзду, я залишаю двір, де живе Аня. Відчуття у мене двоякі. Ця дівчина доволі дивна. От якби вона була такою, як Рита – не було б жодних проблем. 

Але Аня… викликає у мене ті відчуття, які зовсім не потрібні зараз. Я вагаюсь, чи варто вплутувати її у все це. А що, коли вона дійсно нічого не знає про подвійне життя свого татка?

До цього моменту працює медсестрою в клініці, хоча могла б без проблем зайняти будь-яке інше місце.

Їду одразу в лікарню, щоб побачити маму. Сумніви з'їдають зсередини, тому хочу побачити її. Можливо, мама нарешті прокинеться, і я зможу щось для себе зрозуміти. Чому два роки вона так сліпо йому довіряла? Чому віддала клініку, яка була її життям?