Розділ 3

– Оце ситуація, – хмуриться Захар. – Віталік справжнім покидьком виявився. Не здивуюсь, якщо його дружина і донька були в курсі того, що відбувається. А може, взагалі це був їхній план! А що? Тепер донечка працює в клініці, де татко власник. 

– Я теж про це думаю, – зітхаю і проводжу рукою по обличчю. Як же я втомився… – Мабуть, це був їхній план. Чому ж я одразу не перевірив Віталіка, тільки-но він з'явився поруч з мамою? Я ніколи йому не довіряв, але чомусь не зміг довести справу до кінця. 

– Тому що маму шкода було, – пояснює Захар. – Ти не хотів робити їй боляче.

– Не хотів, – погоджуюсь. – Тепер вона у лікарні без свідомості, а Віталік, щасливий, повернувся до своєї родини. Ще й клініку прихопив! 

Ми з Захаром на деякий час замовкаємо, кожен думаючи про щось своє. Я не знаю, як бути далі… Як повернути клініку назад?

– Слухай! У мене тут така ідея виникла! – вигукує Захар. – Божевільна трохи, але все ж. 

– Кажи вже! – підганяю його.

– У Віталіка є донька. А що, коли ти закохаєш її у себе? Так само, як зробив Віталік з твоєю мамою. А потім кинеш і розіб'єш її серце. 

– Чудова ідея! – фиркаю. – Але як це допоможе мені повернути клініку? 

– Усе просто! – хмикає друг. – Коли Віталік дізнається, що ти з його донькою зустрічаєшся, він сам тобі клініку поверне, лиш би ти дав дівці спокій. Але це за умови, що він дійсно її любить. 

– Цікава ідея, – кажу і замислююсь. Намагаюсь пригадати, як виглядає донька Віталіка. Точно знаю, що вона білявка й очі в неї такі ж, як у нього. Блакитні. 

– Ну ти подумай. Це як один із варіантів, – Захар плескає мене по спині, а я серйозно задумуюсь над його пропозицією. Навіть якщо не вдасться повернути клініку, я зроблю все, щоб Віталік і його донька страждали. Так само, як страждали моя мама і я. 

Після розмови з Захаром їду в лікарню, щоб змінити Ніну. Сестру відпускаю додому, а сам залишаюсь поруч з мамою. Хочу, щоб вона прокинулася. Хочу дізнатися, навіщо вона це зробила! Невже так сильно кохала цього покидька, що віддала йому найцінніше? 

Усю ніч сиджу поруч з нею. Декілька разів засинаю, а тоді різко прокидаюсь. Мені неспокійно. Я вагаюсь чи правильні мої рішення. Та хай там як, відступати не буду.

Я хочу помсти, і вона не змусить себе довго чекати. 

До ранку мама не прокидається. Мене знову змінює сестра, а я їду додому, щоб прийняти душ і поспати кілька годин. Після обіду одягаю джинси та футболку, стрибаю у свою машину і їду… до будинку Віталіка. 

Не впевнений, що мені пощастить і я так просто зустріну доньку цього покидька, але її автомобіль тут, отже, дівчина вдома. 

Минає практично година, і мене починає все це дратувати. Нервово стукаю пальцями по керму і не відводжу погляду від дверей під'їзду. Коли вони в черговий раз відчиняються, навіть вдихнути забуваю. 

Це вона! Білявка з блакитними очима!

Дівчина прямує до автомобіля і виглядає при цьому доволі цікаво. Короткі джинсові шорти, біла майка, а на ногах – кеди. Волосся розпущене і розвівається на вітрі. 

Нічого така… Думаю, що мстити буде весело! 

Коли вона сідає в салон автомобіля і залишає двір, я їду за нею. Уявлення не маю, куди їде ця дівчина, але відставати не збираюсь. Минає хвилин десять їзди по місту, і в якийсь момент я знову починаю дратуватись. Не буду ж весь день за нею кататись. Треба щось вигадати!

Але доля все вирішує за мене. В якийсь момент Mini Cooper різко гальмує перед пішохідним переходом, а я, не очікуючи такого, не встигаю загальмувати й своїм бампером б'ю машину дівчини. Вона сіпається – і все завмирає. 

Кілька секунд сиджу і не можу поворушитися. Позаду сигналять інші водії, але на них мені байдуже. Бачу, як двері Mini Cooper відчиняються і дівчина йде не до мене розбиратися, а кудись вперед, до свого переднього бампера. 

І що це таке? Їй байдуже, що я побив її машину?

Я також залишаю салон і виходжу на вулицю. Спочатку дивлюсь на пошкодження автомобіля, а тоді йду до переднього бампера Mini Cooper. Саме там зникла білявка, і тепер я бачу, що вона там робить. 

– Не забилися? Усе добре? – вона збирає з асфальту яблука і кидає їх у пакет. Поруч з нею стоїть літня жінка та обтирає обличчя серветкою. Щось мені підказує, що дівчина саме через неї пригальмувала. 

– Дякую, донечко! – жінка забирає свій пакет і йде, а білявка оминає мене і прямує до місця удару. Нарешті згадала про те, що аварія сталася!

– От халепа! – вона засмучено розглядає розбитий бампер і зовсім не зважає на мене. 

– Ти не постраждала? – вирішую таки нагадати про себе.

– Що? – дівчина піднімає на мене свої блакитні очі, а мене пробирає злість. Ну чому вони такі ж, як у Віталіка? Щоб я пам'ятав про ціль, до якої йду? – А ви хто?

– Це я у тебе в'їхав, – кажу. – Ян!

Простягаю їй свою руку, а дівчина здивовано на неї витріщається. Кілька секунд розмірковує, а тоді вкладає свою руку у мою. 

– Аня! – говорить і руку забирає. – Ти впевнений, що зараз хороший час для того, щоб знайомитися?