розділ 24

Служба йшла, а я служив. Переважно малював, писав всілякі стенди, бо Міша Плямистий так взявся все перебудовувати, що тільки встигай за ним все переписувати. За такі заслуги в малюванні мені навіть надали відпустку, щоб хоч трохи відпочив і перестав нюхати ацетон (працював зазвичай нітроемалями НЦ) та випив декілька склянок горілки. Але не допомогло, бо після відпустки навантаження в роботі збільшилося, і я домалювався цими фарбами до того, що ледь очі не повилазили. Мабуть, через те, що стали погано бачити? А очі — то вам не жарти, солдат має бачити і розрізняти звання офіцерські, щоб, бува, не сплутати.

Одного разу в якійсь частині був такий випадок: приїхав генерал перевірити службу, мовляв, чи все в порядку. А приїхав не попереджаючи — тишком-нишком, щоб застати повсякденну службу такою, якою вона є насправді, а не підготовленою і показовою.

От заходить він в казарму, а там нікого, тільки днювальний стоїть на «тумбочці», бо всі на заняттях якраз були. Підходить він до нього і так по-батьківськи:

— Здравствуй, синок.

— Здрастє, дядя, — привітався днювальний та ще й руку потиснув як мужчина мужчині, вдивляючись в дубові листочки на петлицях генерала.

— Как служба, нє тяжєло? — прищурив хитро очі генерал.

— Тяжєловато, но тєрпімо.

— А как вас кормлят?

— Та отстой полний. Люді псов своїх лутшє кормлят, чєм нас.

— А дєдовщіна у вас єсть?

— Так гдє жє єйо нєту? Канєчно єсть.

— А офіцери чо нє прісєкают нєуставниє положєнія в часті?

— Так кто іх слушаєт? Слушают всєгда дєда, патаму, что он можєт і в табло заєхать. А офіцер що? Ну, атчітаєт нємнога, даст наряд внє очєрєді, так ето нє страшно. Корочє, дядя-лєснічій, ішол би ти отсюда по-здорову, а то щас как наґрянєт старшіна, то мнє і тєбє триндулєй випішєт. Вот ето будєт страшно.

Кажуть, що вже через п’ять хвилин вся частина стояла на плацу по стійці «струнко» і вирішувала питання: чи то в солдата щось з очима, чи з головою, що він в цілому генерал-майорі побачив лісничого. А якби попередив про свій візит, то його точно не розжалували б до лісничого, та ще й з почестями зустріли б. Ось так, наприклад, як у нашому центрі. Ми заздалегідь знали, коли нас має відвідати генерал розвідки, і вздовж дороги виставляли чатових, які вигуком «Єдєт!» передавали про прибуття високого начальства. Точно так було і в ту зимову пору ввечері, коли чехи святкували Vánoce.

Десь там далеко показалося світло фар очікуваного генеральського авто, і до вартового Щесняка, що стояв на посту біля в’їзних воріт, вітер доставив звукове сповіщення: «Єдєт!». Він, як і було йому сказано, розхристав ворота і закам’янів по стійці «струнко», бо ж — ГЕНЕРАЛ.

Аж тут підкочує якась іномарка, з салону якої лунає гучна ритмічна музика, зупиняється, і з неї вивалюються п’яненькі дівки з шампанським в руках — і до вартового. Такого він точно не очікував побачити не те щоб на варті, а навіть і за всю службу. Тож від шоку навіть не ворухнувся, так і стояв як статуя, віддаючи честь неприбулому генералу. Ну, а п’яні дівки… не мені вам розповідати. П’яні дівки — це найпотужніша зброя всіх часів і народів. За декілька секунд вартовий вже стояв з пляшкою в руках замість автомата. Автомат вже висів на тендітному дівочому плечі — на той випадок, щоб не заважав Щесняку святкувати Vánoce (Різдво по-нашому).

Ми, звісно, всі, сидячи в ленінській кімнаті й вдаючи, що гарно вчимося ідеям комунізму, нічого не чули, бо замполіт розпинався так, що заглушив всі зайві звуки. Добре, що в цей час начальнику центра захотілося випалити цигарку на свіжому повітрі, щоб не проґавити високе начальство. Ось він-то і розчув крізь гупання музики та дівочий чеський галас відчайдушний крик Щесняка: «Мама, спасітє!». Це бідолашний вартовий звав на поміч, коли його вже пакували в авто, щоб в цій веселій дівочій компанії був бодай хоча б один chlapec. Майор Толстий кинувся на виручку, але відразу зрозумів, що в цьому гендерному протистоянні йому одному не відбити вартового. Швидко забіг до кімнати, де ми терпіли замполіта, і дав команду: «Всєм за мной!», яку ми з радістю виконали.

Враховуючи те, що ось-ось має прибути генерал, а умовляти та переконувати п’яних чеських дівиць російською мовою — то справа марна, майор дав команду: «Рєбята, бейтє іх, только акуратно!». А ми що? Ми ж солдати, будь-який наказ начальства повинні виконувати. В першу чергу відібрали свою зброю і пендалями під худорляві дупи (то вам не українські с..ки, на які можна присісти як на пуфик) старалися загнати їх в машину. Але дівки вже були на адреналіні і не пошкодували дати здачі. Одна дівка з ноги (мабуть, гімнастка) так зацідила мені у вухо, що в голові задзвеніли святкові дзвони, а в очах запалали бенгальські вогники. На те воно і Vánoce.

Одним словом, пішов такий заміс: дівочий вереск, чесько-російські матюки, нездоровий регіт... не знаю, чим би це все закінчилося, якби в цю мить не приїхав ГЕНЕРАЛ.

— Ето що єщьо такоє!? — зупинив час, як у фільмі «Матриця», відшліфований протягом всього життя командирський голос. — Що здєсь проісходіт? Я вас спрашиваю, товаріщ майор?

— Встречаєм вас, това… — але майору забракло слів, бо дівки, відчувши генеральський дух, плигнули в своє авто і ретирувалися по-англійськи, залишивши нас із високопоставленим начальством наодинці.

Коли всі крики, погрози про розжалування та обіцянки влаштувати майору зустріч з білими ведмедями позатихали, згадали про вартового Щесняка. Всім було цікаво, як так сталося, що його зброя опинилася в руках тих дівиць?

— Ви нє повєрітє, рєбята. Поначалу я от нєожіданності растєрялся, патом снял автомат с плєча, чтоби пріпуґнуть іх, но каґда адна із ніх схватіла меня за самоє святоє… і сіла ушла, і речь атняло. Во как… — виправдовувався вартовий Щесняк.

Господи, приперлися ці генерали в мої спогади, а я ж хотів вам розповісти про свої очі. Ну, звісно, не про ті карі дівочі, а про ті, що надивилися на творіння ацетоновими фарбами і почали сліпнути. Замполіт сполошився не на жарт, бо ж не хотів, щоб я перетворився на «діда Ванга» (баба Ванга з Струміці вже була), і напророчив йому майбутнє за доведення солдата до такого стану. Тож терміново відвіз мене в чеську лікарню, де мене обстежили і поклали на стаціонарне лікування.