розділ 15

У ті роки, коли я навчався в школі, як я вже згадував раніше, вихідним для учнів був тільки один день — неділя. Ще у молодших класах над цим не замислюєшся, а ось у старших… коли дивишся у дзеркало і бачиш, як проростає вже розсада для вусів, починаєш відчувати цю дискримінацію у порівнянні з робітничим класом. Ні, ну самі посудіть — хіба це не праця, якщо так само раненько встаєш і на восьму годину вже маєш сидіти за партою. Мало того, що сидіти і не порушувати дисципліну на уроці, так ще мусиш вчителям розповідати та доводити те, що вони запитують. Таке враження, що вони самі нічого не знають і якби не учні, то й не знаю, як працювали б у школі. А після уроків знову виринає несправедливість у порівнянні з працівниками, які після робочого дня мають вільний вечір. А нам – школярам? Сідай далі працювати з домашнім завданням? Ті хоч зарплату за свою працю отримують, а ми за що волочимо сумку з підручниками до школи? І знаєте, так на мене налягла ця несправедливість, що я аж почав думати.

Отож, лежу на дивані і думаю: за що так Л. І. Брежнєв повівся з учнями всього Радянського Союзу? Ми ж йому нічого поганого не зробили. Всі, ну майже всі, читали його трилогію — «Мала земля», «Відродження» і «Цілина». Анекдоти про нього слухали регулярно, жодного не пропускали. А він працівникам дав ще один вихідний (до речі, вчителям також), а нам, учням, дзуськи. Нам — тим, що мали за його настановами іти семимильними кроками до комунізму. А як тут так широко ступити, якщо, як слід, не відпочивши. Не подумав. Сам склав ласти, а ти тут лежи і думай за нього. Не знаю, чи довго я так ще роздумував би, але, як завжди, моя подруга з’явилася вчасно:

• Привіт, Валерик!
• Привіт, Еврика, — цьом-цьом. — Чому лежиш?
• Шукаю.
• Що?
• Вихід.
• Зараз, допоможу. Ось тут, відчиняй.
• Куди? — Як куди? У твій ще один вихідний день, — вказала вона на прочинені двері,— ось бачиш, це — субота.
• А чому саме субота? Може, краще хай буде понеділок? Понеділок, як кажуть, важкий день, — спробував я переставити порядок вихідних.
• У суботу, якщо ти не знаєш, сам Господь сів спочивати після того, як створив Землю і все, що на ній, так що стули пельку і не переч Богові, а щодо понеділка, то ще зарано.
• Зрозумів, — не став я перечити ні Евриці, ні Богові, — але що я робитиму по суботах? — завагався я з не незвички, бо ж стільки років підряд ходив цього дня до школи.
• Господи, ти як мале дитя! — схопилася за голову Еврика, — А я для чого в тебе є? Щось придумаю.

І таки придумала. Я порадившись з однокласниками, які також були не проти відпочивати в суботу, вирішили в цей день розважатися. Зранку ми з усіма йшли до школи, демонструючи повні знань сумки, але коли всі завертали в бік школи, ми завертали на вокзал. Там сідали на дизель-поїзд: «Сарни — Олевськ» і мандрували до кінцевої. В Олевську на вокзалі нас вже чекали камери схову, де ми за 15 копійок ховали всі свої підручники з сумками разом і ставали вільними людьми у вихідний день.

Насправді, цілого дня в нашому розпорядженні не було, а лише до того часу, коли дизель-поїзд, відпочивши в Олевську, вирушав назад до Сарн. Точного часу вже пригадати не можу, але чітко пам’ятаю, що ми поверталися до Томашгорода акурат тоді, коли закінчувалися уроки в школі. А це цілих шість уроків разом з перервами, так що часу вистачало побродити по місту відкрито, не ховаючись з цигаркою в зубах, подивитися у кінотеатрі фільм та інколи й розпити пляшку легендарного вина — «Золота осінь», закусивши привокзальними пиріжками.

Чомусь впевнений, що і мої діти могли собі дозволяти пропускати уроки і зберігати таємниці, які не обов’язково було знати мені. Не впевнений, що у таких учинках є щось від виховання, але гадаю, вони дають відчути справжній дух волі. Рішучість у підлітковому віці переступити дитячу заборону, наче окрилює нас здійнятися на висоти дорослого життя.

Хочу ще підкреслити, що я з тих пір до закінчення десятого класу по суботах до школи майже не ходив. Якщо я не мандрував до Олевська чи Рокитного, то просто залишався вдома, займався своїми справами і ніхто на мене не міг вплинути. Мабуть, я відчував, що так має бути, бо коли Україна здобула незалежність, то всі школи і заклади перевели на п’ятиденний навчальний тиждень.