55. У мене серйозні наміри!

55. У мене серйозні наміри!

Коли збуджена від позитивних вражень, галаслива та яскраво-блискуча (плащі реагували на настрій і починали мерехтіти райдужними хвилям) команда поверталася зі стадіону до своїх готелів, капітана Стеценка відкликали вбік Мартін і Влад.

Усі учасники чудового видовища, перегонів трапікалів, щойно прокричали своє “Варенкан Храяк Доррот!” і одностойно вирішили, що цей ритуальний вигук спірянців точно якимось чином пов'язаний із варениками. Тут же всі постановили називати вигук "вареничним девізом", розреготалися і, галасливо жартуючи, простували дружним спірянським кагалом до готелю: перестрибували через дірки на вулиці, пищали у пищалки і торохтіли у торохтілки, куплені на стадіоні, і взагалі, щиро раділи перемозі свого робота, на якого сьогодні зробили ставки й трохи, чесно скажемо, заробили. І життю навколо теж раділи таким чином. Капітан раптом подумав, що цей спільний похід на перегони трапікалів зблизив та ще міцніше здружив його команду набагато більше, аніж довгі дні перельотів у відкритому космосі. І дівчата гарно вписалися в колектив. Проте навіть суворі заборони капітана не завадили зрости паросткам кохання на його “Січі”, адже і Захар крутився біля Оксани, як кіт біля сметани, і Влад гордим яструбом зиркав на Стефку, ловлячи її кожен рух, кожне слово, випереджаючи будь-які бажання та примхи. Он, знову побіг купувати морозиво в кіоску поруч, бо вона сказала, що любить полуничне з горіховою посипкою.

Як добрий і поблажливий батько, а не строгий і жорсткий капітан позирав зараз Стеценко на своїх підлеглих…

Але, коли Влад і Мартін, блискаючи хитрими очима, почали переконувати капітана втілити один з їхніх планів, який вони щойно придумали, він знову набрав строгого вигляду. І хоч під пацьорками спірянської шапки не видно було його обличчя, хлопці це одразу ж відчули.

- Василю Миколайовичу, точно вам кажу, - переконував капітана Мартін. - Я ж гарний програміст, все зроблю так, що комар носа не підточить. Вони навіть ні про що не здогадаються!

Влад тим часом зиркав на Стефанію попереду, капітан це зауважив, бо чоловік нині тільки на неї й дивився: між нитками видно інколи було його погляд, прикутий до дівчини.

Ех, капітан не знав, як і реагувати на ці переглядки з-під ниток між Владом та Стефанією, що тривали всю дорогу до готелю. Він раптом подумав про свою кохану Марусю і про те, що кохання, як його не забороняй, все одно вривається в життя. Ти його проганяєш у двері, а воно лізе через вікна, тобто, через ілюмінатори...

От, він, капітан, наприклад, ніколи не шукав він собі жінку в космосі, навіть був проти жінок на кораблі. А тут на тобі! Ти бач, як вивернулося життя! Знайшов собі жінку в космосі, яка припала до серця та душі, свою кохану Марусю. Ох, напевно, слід трохи послабити правила та заборони щодо жінок на кораблі й не чіплятися до людей, щоб ті не стежили одне за одним… Хай все йде, як іде… А там видно буде…

- То в чому ж полягає план? - запитав капітан. - Розкажіть ще раз детальніше.

- Я оце недавно подумав, що ті миші, ну, мініроботи, яких ми захопили на астероїді, - почав знову Мартін, - їх же можна використати, як шпигунів! Я їх перепрограмую, і знову запустимо на Альпею. На те саме місце! Хазяї їх повернуть - і роботи будуть передавати нам інформацію про все, що відбувається навколо них. Я швиденько злітаю на Альпею! Це ж туди й назад! - почав переконувати капітана Мартін.

- А в програму закладемо періодичне стеження за їхніми господарями: візуальне й аудіопрослуховування. Думаю, німці не здогадаються, що в роботах знаходиться наш чіп.

- Але ж ми тих мишей давно вже забрали. Вони мали повернутися до своїх господарів через годину. А якщо не повернулися, то значить щось з ними сталося, - резонно зауважив Стеценко.

- Отож, на це й розрахунок, - підхопив Мартін. - Вони будуть шукати своїх розвідників, мишей-роботів, і знайдуть їх, але вони вже будуть із нашими чіпами. Ми їх підкинемо в ті ж скелі, де вони й були, але пропишемо в програмі, що миші потрапили в аномальну зону й не могли вийти на зв'язок. Ви ж знаєте, таких зон із посиленим електромагнітним полем чимало. Вони відчутно впливають на зв'язок.

- І саме так ми зможемо прослухати, які ж плани у наших опонентів-конкурентів, - додав Влад.

- Навіть не знаю, - задумався Стеценко. Пропозиція хлопців і справді була привабливою. - З іншого боку, ми нічого не втрачаємо. Дійте, хлопці, доповісте мені потім, що вийшло із вашої авантюри.

Домовившись про цей маленький підступ, вони догнали команду, тому що потрібно було знову кричати їхній вареничний девіз. Переодягнувшись у кав'ярні за квартал до готелів, усі стали схожими на самих себе, але ритуальне вбрання спірянців гарненько склали в торби й наплічники та забрали з собою, адже завтра воно знову знадобиться. 

Біля готелів команда розділилася: жінки пішли в свій бік, а чоловіки - до свого капсульного дерева. Лише Влад і Стефанія залишилися стояти поруч, бо Влад попросив її залишитися, пояснив, що має сказати їй щось важливе.

- Що ти хотів мені сказати? - спитала Стефанія.

Влад простягнув руку і відвів чорні пасма волосся, що закривали обличчя дівчини. Її очі поглянули на нього, і він зрозумів, що ніколи вже не буде йому подобатися жодна інша жінка, бо лише ця - норовлива, непередбачувана, горда й весела - назавжди зайняла місце в його серці.

- Стефаніє, я хотів би тобі сказати, що.., - почав Влад, не знаючи, що сказати далі. - Хотів би запропонувати тобі стати моєю дівчиною.., - він дуже хвилювався. - Давай будемо зустрічатися. Якщо ти не проти, звичайно.