54. Ставки

54. Ставки

Купивши білети, вони зайняли свої місця на стадіоні й поринули у вболівальницьку хвилю, яка рухалася стадіоном туди-сюди. Кожні десять хвилин, перевертаючись на сидінні, а також вигукуючи свій незмінний девіз "Варенкан Храяк Доррот!”, команда органічно злилася з галасливим стадіоном і стала з ним одним цілим. Таким же репетливим, гамірним і активним.

Що ж, із іншого боку, капітан навіть тепер радів, що вони обрали цей тип маскування. Він був в тему і не давав команді випасти з контексту перегонів.

Замасковані члени команди в перервах між своїми вигуками й вертінням спостерігали, що відбувається на стадіоні.

Стеценко почав одразу шукати поглядом свою Марусю на спеціальному підвищенні, де сиділи спостерігачі й журі. Серед них він незабаром видивився знайому постать у військовому одязі. Це була його Порічка, кохана, найкраща в світі жінка. Він уже в передчутті того, як вони зустрінуться ввечері, зовсім забув про труднощі, і тільки писк таймера витягнув його з мрій. Довелося знову кричати і обертатися навколо себе...

Найкраще все це робив Мартін, який довів свої рухи до автоматизму, мабуть, зафіксував внутрішній свій годинник і тепер гарненько повертався навіть не чекаючи писку смарта.

І тут капітан зрозумів, що недарма він замаскувався, тому що через ряд трохи нижче від них, через дві лавки, сидів Отто Блюмен, а також двоє його підлеглих, яких капітан добре знав - Цвайдер і Нахріхтен. Вони озиралися навколо, наче чогось чекали.

Тим часом на стадіоні у великі дірки почали запускати перших трапікалів. Це були невеликі роботи, кожен із яких мав свою модифікацію, якісь особливості, вирізнявся чи колесами, чи кольором, чи особливою формою, чи ще чим-небудь. Вони повинні були пірнути в дірку, пройти певний шлях у глибині Крокусу, об'їхати всі петлі підземної траси, а потім повернутися у ту ж саму дірку, вистрибнувши з неї. Що відбувалося під землею, демонстрували великі екрани по периметру стадіону. 

Оскільки претендентів на перемогу було дуже багато, то запускали їх майже кожні п'ять хвилин. Заявку ж на ці перегони міг подати будь-хто зі своїм роботом, і після кваліфікаційного відбору журі ставав учасником змагань. Саме тому ці перегони були такі популярні в галактиці: випробувати удачу мріяв кожен. Та й гроші переможці отримувати непогані. А глядачі могли робити ставки. І теж виграти певну кругленьку суму, якщо пощастить вгадати фаворита. 

- Он наше слоненятко, наш фаворит! - вказуючи на рожевого робота, якого запускала тендітна гуманоїдка з пишними формами. - Я поставив на нього пів зарплати! - вигукнув раптом Влад.

- Я не зрозумів, що значить - поставив?! - спитав капітан грізно. - Ще цього не вистачало?! Я сподіваюся, ніхто більше нічого ні на що не ставив?

Усі (усі без винятку!) почали старанно відводити погляди. І капітан навіть тепер не сумнівався, що психолог Лісовенко, який добровільно погодився посидіти цього вечора з Петрусем і не пішов на перегони разом із командою, теж зробив свою ставку. Недарма вони, прощаючись, переморгувалися з Владом, ой, не дарма!

"Ох, ковінька мені в печінку! - подумав капітан. - Я один із команди, напевно, і не зробив ставки!"

Капітан Стеценко був проти всіляких азартних ігор, знав, як це впливає на людей, як робить їх за мить бідними, як психологічно ламаються сильні люди, втративши все. Але перегони були дещо іншою практикою, і оскільки його команда вже зробила ставки, то репетувати і сваритися тут, звичайно, було вже марно - все одно справу зроблено. Саме тому Стеценко вирішив викрутити все на свою сторону, адже у цій ситуації можна було поліпшити свій імідж капітана як людини, яка все контролює.

Десь там, всередині капітана, завертівся маленький черв'ячок сумнівів - чи контролює він взагалі ситуацію? Але капітан був дуже сильно впевнений у собі, завжди йшов напролом там, де не було виходу, і завжди виходив сухим із води. Саме тому він скомандував:

: Значить так, вболіваємо за тих трапікалів, на яких ви ставили! Їх скільки? Один? Це отой рожевий? Що, не могли кращого вибрати? - капітан скривився, поглядаючи на рожеве непорозуміння на високих коліщатках.

- Василю Миколайовичу, він найкращий! - радісно зарепетував Влад. - Я цеє... Е-е-е... Знаю трохи його хазяйку, - Влад скосив погляд на Стефку й оминаючи гострі кути, тобто не афішуючи, звідки він знає господиню рожевого робота, почав розповідати, який крутий трапікал, на якого поставив і він, і вся команда, прислухавшись до його порад.

Справа в тому, що глядачі теж могли вплинути на трапікалів. Якщо ті чули їхні імена, то могли рухатися швидше. І чим голосніше, активніше й емоційніше кричали глядачі, тим краще сприймали роботи наказ рухатися швидше.

- Як тільки піде наш... - капітан глянув на екран, прочитав ім'я робота і внутрішньо застогнав. - Наша... е-е-е... Тімбочка, кричимо нашу скандувальну кричалку з усієї сили! — закомандував капітан, а сам подумав, що Тімбочку він вже точно не переживе, але подітися було нікуди, він вже вліз у цю гру, тому робив упевнений вигляд. - Але перед цим вигукуємо ім'я робота, щоб він точно почув нас і зрозумів!

- Так! - кивнув Мартін, перекрикуючи натовп, бо роботів почали запускати до їхніх дірок. - Роботів-трапікалів спеціально налаштовувують на сприйняття свого імені, своєї назви! Вони можуть вирізнити його з тисячі звуків!

І як тільки їхній рожевий трапікал під'їхав до старту, капітан із командою почали репетувати своє гасло "Тім-боч-ка! Варенкан Храяк Доррот!", та так голосно і сильно, що всі навколо почали озиратися на них. На стадіоні було кілька груп підтримки цього трапікала, вони зараз теж активно репетували, але команда Стеценка була, вочевидь, найактивнішою й нагаласливішою. Навіть Отто Блюмен із друзями обернулися і здивовано глянули на групу шалених спірянців, які виблискували й сліпили очі своїми плащами. Але, на щастя, вони не впізнали своїх конкурентів.