53. Варенкан Храяк Доррот!

53. Варенкан Храяк Доррот

Сьогодні на Крокусі відбувалися дива дивні, а точніше, дуже цікаві події…

Ну, зрозуміло, що самі перегони трапікалів були найголовнішою і найцікавішою імпрезою. Але сталися й ще деякі несподівані й неймовірно радісні для окремих інопланетян події.

По-перше, один із продавців-бароллців, котрий торгував у капсульному готелі, збагатився на досить відчутну суму грошей, оскільки у ньому було закуплено дивним землянином аж дев'ять непромокальних плащів! І для чого йому вони були на Крокусі, де ніколи не буває дощу? Про це маленькому їжакоподібному інопланетянину залишалося лише здогадуватися. Ці плащі захищали від вологи, а якщо їх  заряджали - то могли навіть зігріти, коли ж натискали окремі кнопочки, то одяг змінював колір… Взагалі, для чого дощовики бароллець привіз на цей астероїд, він і сам не міг до цих пір зрозуміти, але, напевно, десь-колись удача посміхнулася йому, бо  всю партію він сьогодні вдало продав одному із похмурих типів, землянину, якого смутно пам'ятав ще від учора, мешканцеві капсульного готелю.

Так, бароллець пригадав за мить, що вчора цей гуманоїд купував у нього сорочки! Бароллець навіть хотів розпитати у цього землянина, чи вдалося йому знайти шлюбну пару, але як тільки він заїкнувся про це, то наткнувся на сопіння та мовчання гуманоїда. Загальний емоційний фон та скрушне зітхання землянина переклалося йому перекладачем, як “Відчепися від мене! Нічого не буду відповідати! Будеш розпитувати, то я буду лаятися!”. Тому бароллець вже далі й не розпитував, але плащі благополучно всі продав та ще й бонусом додав останній, трошки порваний, просто як безкоштовний подарунок за велику покупку…

Ще одна із крамничок, вже на жіночому капсульному дереві, теж збагатилася сьогодні, напевно, на велику суму грошей. Там гуманоїдкою із Землі було куплено велику кількість араханських в'язальних ниток. Всі ці нитки продавець планував розпродати протягом року, а їх викупили буквально за лічені хвилини. Оскільки продавець був араханом, то він подумав що, мабуть, гуманоїдка буде плести собі велике гніздо й утепляти його. Готується до людського відкладання яєць.  Він навіть запропонував їй кілька баночок черв'яків та слизнів, для кращого обміну речовин, але гуманоїдка ввічливо відмовилася. Натомість узяла багато мотків ниток, які арахани на своїй планеті виробляли у промислових масштабах і ці нитки дуже цінувалися в окремих секторах галактики.

Нитки були напівпрозорі, і одяг, зроблений з них, міг змінювати колір залежно від того, який настрій був у того, хто носив цей одяг. Якщо ти, наприклад, гнівався - одяг ставав червоним, був добрим і ласкавим - одяг зеленів, а коли ти був в екстазі, радів чомусь, то одяг майорів жовто-помаранчевим кольором.

Так, ви здогадалися. Всі ці речі терміново скупили перед походом до стадіону капітан Стеценко та Стефанія.

Капітан Стеценко роздав усім плащі і наказав одягнутися, трохи відійшовши від капсульного дерева, щоб ніхто не зрозумів, що це саме вони були переодягнені у блискучі плащі, схожі на фольгу. Стефанія ж за допомогою робота Айзека, тобто, вибачте, за допомогою роботки Айзеки,  швиденько пов'язали з ниток спеціальні ритуальні пучкИ, котрі одягалися на голову і кріпилися на підборідді симпатичними бантиками.

Пучки зв'язувалися таким чином: нитки розтягували уздовж десь на пів метра, потім їх складали вдвоє, зверху робили великий балабушок, обв'язавши весь пук. Одягали це все на голову таким чином, що бахрома звисала навколо голови з усіх боків, закриваючи і потилицю, і обличчя аж до підборіддя. Проте оскільки нитки були дуже прозорі, то це давало змогу гарно бачити через них все, що відбувається у зовнішньому світі.

Переодягнені таким чином під спірянців, які створювали не дуже численні релігійні мобільні групи й шастали по галактиці, розповідаючи всім про досягнення своєї цивілізації, команда Стеценка у складі дев'яти осіб почала рухатися в сторону центрального стадіону Крокусу, який вже здалеку гудів і шумів тисячами голосів, рикань, пищань, скавчань, ревінь, брязкань, клацань і барабанним дробом… За кілька кварталів було чути цей гамір, а отже, мабуть, перегони вже почалися.

Переступаючи через маленькі дірки Крокусу, а також проходячи по вузьких містках, команда періодично зупинялася, підіймала руки догори і кричала “Варенкан Храяк Доррот!” - особливі ритуальні слова, які неначе привносили в серце кожного спірянця просвітлення й спокій. Потім всі знову продовжували рух далі. Такими ритуальними криками спірянці у навколишній простір викидали всю свою енергію, яка накопичилася за десять хвилин, незалежно від того, чи позитивна, чи негативна…

А отже, команда повинна була кричати цей вислів через кожні десять хвилин. Капітан навіть на смартфоні виставив таймер, і сам першим починав кричати символічну фразу, а всі інші підхоплювали цей вигук. Окрім того, після вигуку обов'язково треба було обернутися навколо своєї осі, демонструючи яскравий і красивий одяг. А також показуючи всьому світові, що ти відкритий для всіх, несеш добро і щастя для не посвячених.

- Василю Миколайовичу, може все-таки треба було придумати щось легше, аніж маскуватися під спірянців? - стиха запитав старпом Роман у Стеценка після чергового вигуку і перекруту навколо своєї осі, коли перехожі почали перелякано розбігатися від групи фанатичних інопланетян в різні сторони, як сполохані птахи.  

- Мовчи, - сердито сказав Стеценко, вже й сам зрозумівши, що він трохи переборщив із цим одягом та вибором раси для маскування. На обличчі теліпалися напівпрозорі нитки, ноги заплутувалися у блискучих плащах, а ритуальний крик з кожною десятою хвилиною вже звучав як “Вареники хаяк до рота!”.