51. Миші в мишачих скафандрах

51. Миші в мишачих скафандрах 

- Мартіне, що сталося? - запитав капітан, схвильовано дивлячись в тому напрямку, куди показував андроїд.

- Там, у пагорбах, хтось є! - відповів Мартін, раз і вдруге проводячи ліхтарним прожектором по високих скелях, більше схожих на порубані кайлом залишки каміння.

- Астероїд безлюдний, - промовила Стефанія і попрямувала до Мартіна, намагаючись зберегти рівновагу. Ішла повільно, щоб не підлітати в повітря.

Коли проходила повз Влада, той теж попрямував за нею, неначе магнітом його потягнуло. Та й уся команда рушила ближче до Мартіна. Всі знали, що дарма він хвилюватися не буде, адже мав і зір, і слух кращий, ніж у звичайної людини, крім того, швидше реагував на покази датчиків, що з’являлися на внутрішньому системному віртуальному моніторі. 

Подолання відстані до андроїда займала певний час, а він вже рушив до скель, які всі почали розглядати з великою обережністю.

Як не дивно, випередив усіх кок Захар. Швидко наздогнав андроїда і пішов, якщо можна так було сказати про плавне пересування з підстрибуваннями,  поруч із ним.

- Я теж щось відчув! Так і знав, що не ввижається! Тобто, не вчувається! - промовив Захар.

- Агов! Ви там обережно! - закричав капітан, який опинився тепер у кінці вервечки і марно намагався очолити експедицію. Швидше рухатися було небезпечно. 

- Все добре, капітане! - проговорив Мартін в навушниках Стеценка. - Зв'язок між нами налагоджено, екрани працюють нормально, нікуди ми не подінемося! Якщо б ми навіть розсипалися б десь по астероїду, то завжди чули б одне одного! Або подавали б світлові сигнали ліхтарями! Та й якщо хтось загубиться, то ми швидко його знайдемо!

- Не каркай! - гаркнув Стеценко. - Я того, хто загубиться, на гауптвахту посаджу! Домашній арешт… Гм… Тобто, капсульний арешт аж до відльоту з Крокуса! Всім стежити за всіма! Зрозуміло? І зачекайте! Не лізьте в ті скелі! От, паразити!

Ці слова капітан вигукнув, коли Мартін із Захаром вже заховалися за першим кам'яним виступом і зникли з очей. Хтось із дівчат захіхікав, але капітан не вгадав, хто, і тому сердито засопів собі в шоломі, змушують систему відведення зайвої вологи працювати швидше.

Стеценко поглянув на туристичний човник, який стояв неподалік, бо від нього всі вони відійшли ще на не дуже на велику відстань. Човник сяяв затишними вогнями, розкидаючи навколо себе світло на пустельну поверхню астероїда. Якось його присутність тут капітана заспокоювала.

Звичайно, зв'язок із Крокусом зараз був дуже поганий, адже весь ефір нині займали тільки перегони, але все одно, завжди можна було сісти в корабель і полетіти геть із цього непривітного шматка каменю.

За кам'яним виступом виявилася невелика заглибина в поверхні, схожа на старий кратер, край якого впирався в пласку, неначе обрізану ножем скелю. Здавалося, що хтось акуратно й рівненько відкраяв кавалок каменю, а потім ще й покришив на дрібні уламки, бо і по всьому кратеру і на підходах до нього було розкидано чимало великого каміння, що сягало десь до пояса капітанові.

Мартін та Захар вже маневрували між цим камінням, намагаючись підійти ближче до пласкої поверхні рівненької скелі. Проходити між каменями було легше, бо можна було чіплятися за краї і мати сяку-таку точку опори. Всі повільно тепер рухалися за передовиками, що вирвалися вперед.

- Ой! - раптом верескнув Захар тонким голосом. - Що це?!

- Що там, що? - перелякався капітан. Подумав, що цей стан переляку й нервування переслідує його всю місію! Треба буде розпитати у психолога Лісовенка, які краще поприймати заспокійливі ліки, бо з цими ойканнями та криками його підлеглі скоро доведуть його, капітана, до інфаркту.

- Ай! - знову репетнув Захар і різко відскочив убік.

Незручно відскочив, не схопився за каміння, яке стирчало поруч, і вже стартонув злетіти високо вгору. Звичайно, десь би він точно приземлився б на цьому астероїді, спрацювали б системи створення гравітаційних полів та електромагнітні підошви скафандрових чобіт, але то була б зайва морока: шукати ще на астероїді Захара. Проте не розгубився в такій ситуації Мартін. Добре, що стояв поруч із коком. Однією рукою схопився за край каменя, а іншу різко викинув уперед і вправно схопив Захара за ногу. Майже зловив, зупинивши політ чоловіка увись. Але в останній момент нога Захара вислизнула із захвату андроїда.

Так, політ Захара увись припинився, але смикання за підошву чобота призвело до того, що траєкторія стрибка-польоту кока змінилася, і він почав повільно падати. І впав на поверхню астероїда, здійнявши навколо себе пил та дрібне каміння. Добре, що тут була така маленька гравітація, бо якби з висоти двох метрів гепнувся б усім тілом долілиць на землю, то невідомо, чи не пошкодив би собі що-небудь.

Все це сталося дуже швидко, ну, за земними мірками. А за альпейськими, то не дуже, як у відео зі сповільненими кадрами. Капітан якраз встиг дійти до Захара, що лежав на землі, й запитати зі злістю. 

- Захаре, усе в порядку? - Влад та Роман повагом, не роблячи різких рухів, почали допомагати кокові піднятися. - В чому справа? Що за цирк? Чому ти кричав?

- Василю Миколайовичу, там.., - якимось засоромленим і тихим голосом промовив кок, - там цеє… Ну… Миші там! Я цеє… е-е-е… мишей не люблю...

- Які миші?! Захаре! Ти сам чуєш, що говориш?! Де миші?! - капітана почало пробивати на сміх. - У відкритому космосі? Миші? Чи вони бігають по астероїду в мишачих скафандрах?