49. Як не вмерти від щастя

49. Як не вмерти від щастя 

Під капсульним деревом ходив Петрусь. Тобто марамуханець в тілі Петруся. Нога заплутувалася за ногу, руки виписували в повітрі карусельні рухи, обличчя почервоніло від натхнення й жаги повідати світу, чого ж там не видно “за туманом”.

- Він досі п'яний? - спитав Стеценко, долаючи останню сходинку з капсульного готелю і ступаючи на ґрунт Крокусу. - Скільки він випив?

- Та всього нічого! - перелякано біг слідом Борис. - Ми багато не давали!

- Багато для вас чи багато для Петруся? Тобто, марамуханця? - зі злістю спитав капітан, підходячи до невеликого натовпу людей та інопланетян, які зацікавлено проникалися духом української пісні.

Цей невеликий натовп створювали навігатор Влад, старпом Роман, психолог Лісовенко, андроїд Мартін та троє високих пертівальців, котрі височіли над членами його команди не тільки на пів торсу вище, але й мали на головах здоровенні довгенні ритуальні конуси, що робило їх взагалі схожими на високі стовпи.

Пертівальці незмінно тримали у руках свої дорогоцінні ритуальні брошури, ними були також забиті й кишені комбінезонів цих дивних істот. Півголосом перемовляючись між собою, вони схвально кивали головами. Капітан навіть розумів, чому. Адже вся філософія цих інопланетян передбачала насолоду та щастя в житті. А тут щастя в особі Петруся било аж через край! І все по барабанних перетинках глядачів-роззяв. Стеценко незадоволено помітив, що з капсул над головою починає визирати все більше зацікавлених в українській пісні мешканців готелю. Слід було чекати, що й поліція теж не забариться!

- Трясця! Звідки марамуханець знає українські пісні? - обурився капітан, підходячи до натовпу. - І чому ви й досі його не зупинили? - звернувся він до своїх підлеглих у натовпі.

- Доброго ранку, Василю Миколайовичу, - улесливо привітався Влад, широко посміхаючись, мабуть, хотів налаштувати капітана на позитивні думки.

- Та він виривається, сволота! - вирвалося у Романа. - І сили в ньому неміряно! Не будемо ж ми скручувати й тягнути його до капсули перед усіма людьми! Це буде трактуватися, як напад на вільного громадянина! Та його хіба що зв'язати, тоді заспокоїться! Ну, дає! 

Петрусь же тим часом закінчив співати пісню і став мугикати собі під носа щось схоже на пісню про Сагайдачного. Почав робити дивні вихиляси та несподівані рухи ногами та руками: присідав, намагаючись викинути уже в присяденому вигляді ногу вперед, але у нього не виходило і він падав набік, підіймався і знову повторював цю процедуру.

- Що це він робить? - запитав капітан здивовано.

- Та, схоже, танцює гопака! - реготнув старпом Роман, але, побачивши розлючені очі капітана, миттєво зробив серйозний та заклопотаний вигляд. - Зараз, зараз, Василю Миколайовичу, ми щось придумаємо!

- Та я бачу, що ви вже багато чого понапридумували, видумлянти! Я тільки відвернувся, мене не було всього пів дня, і вже маю халепу на свою голову! - накручував себе капітан. - І звідки, чорт забирай, я вас питаю, марамуханець знає українські пісні і танці?!

- Напевно, марамуханець не знає, - висунув припущення андроїд Мартін. - Швидше всього, це Петрусь знає, а марамуханець сидить у його голові і, думаю, дістає з мозку інформацію про українські традиції, пісні чи танці… І починає їх реалізовувати, бо має зараз чудовий настрій.

- От, мені цікаво, - насупився Стеценко. - І звідки ж у нього такий гарний настрій взявся?!

Підлеглі почали старанно відводити погляди. Лише психолог Лісовенко, котрий напевно, не знав про вчорашні пригоди хлопців у барі, знизав плечима. Крім того він зауважив, що науковця Панфіла та кока Захара тут немає. Дивно. Ну, принаймні, Стеценко сподівався, що вони ще сплять, а теж не влізли в якусь халепу…

- Так, Петрусь багато знає про український фольклор, - кивнув Борис. - Він колись хвалився, що в школі та у студентстві займався чи то в художній студії, чи то в аматорському театрі, зараз не пам'ятаю… Так що це ще не весь репертуар! Він і Ромео наче колись грав!

Всі присутні задумливо подивилися на Петруся, котрому все-таки вдалося присісти і викинути ногу вперед у неймовірно карколомному па, а потім ще й піднятися, не впавши. Він зрадів і почав активніше виконувати ці рухи: у Петруся почало виходити все краще й краще, і він буквально світився від радості…

Раптом до капітана підійшов один із пертівальців і запитав:

- Ми випадково почули, що ви хочете зупинити танець і пісню цього цікавого землянина. У нас є для вас допомога! Багато щастя - теж інколи не на користь! Ось, у нас є інструкції, як не вмерти від щастя, - і він почав тицяти капітанові одну із брошурок яскраво-салатового кольору.

- Ні, ні, дякую! Ми якось самі! - сказав капітан, передбачаючи, що зараз усі брошурки від пертівальців перекочують в його руки. Адже пертівальці, вишколені протягом століть в мистецтві переконування, досконало вміли бути переконливими. 

- Там гарно все описано, як зупинити людину, котра радіє життю, щоб вона не збожеволіла від щастя! - пояснив терпляче пертівалець.

Не слухаючи відмовок капітана Стеценка, високий гуманоїд почав тицяти такого ж типу брошурки і всім членам його команди. Усі взяли, а от капітан принципово не взяв! Оскільки спочатку не взяв! Якщо вже бути впертим - то до кінця!

- О, то цей метод може спрацювати! - сказав задумливо Мартін, розгорнувши книжечку і прочитавши кілька рядків.