47. Шлюбні ігри

47. Шлюбні ігри

- Василю, - прошепотіла Маруся, відірвавшись від чоловіка, але не забравши свої руки з його плечей. Притискалася міцно і приємно.  - Це ти чого? Сплутав мене з кимось? Чи просто, обстановка відповідна?

- Ні, Марусю, - прошепотів капітан їй у вушко, цілуючи його. - Це тому, що я тебе кохаю. Дуже, все своє життя. Але не насмілювався, дурний, зізнатися тобі в цьому. Але як побачив тебе сьогодні біля капсульного того дерева - то як перемкнуло мене! Чому я так довго відкладав на потім те що, виявляється, найважливіше в моєму житті?! Ти, Марусю! Кохаю я тебе! Неймовірно! І якщо… Якщо ти не проти, то хотів би я бути з тобою разом аж до кінця свого дурного життя, яке дурним було без тебе, але тепер наповниться силою мого кохання і змістом. Щиро я сподіваюся, що й ти звернеш увагу на мене, скромного капітана українських космічних військових сил, який чесно працює, але без тебе зрозумів, що не мав справжнього сенсу в житті… Я…

Отакий наш капітан Стеценко був романтиком! І міг, якщо це йому йшло від серця, так гарно зізнаватися в коханні!

Але Маруся обірвала ці щирі слова зізнання нашого капітана і закрила йому рот поцілунком. Який тривав довго, дуже довго, підсилений темрявою та чуттєвими обіймами наших голубків. Потім же Маруся прошепотіла капітанові на вухо:

- Ех, Васю! Я чекала цих слів також багато років! Бо закохалася в тебе одразу ж тоді, коли побачила з хлопцями в перший день нашого знайомства. А ти… Ти не звертав на мене увагу! - Маруся цілувала капітана і розповідала, як мріяла про нього, але потім їх розвела доля і вони загубилися у світі, космосі, житті… 

І це було так чудово, зрозуміти, що жінка, по котру мріяв, зараз знаходиться в його руках. І що вона кохає його! А це значить, почуття взаємні! Ну то й що, що вони втратили так багато часу? У них ще буде чимало попереду і зустрічей, і поцілунків, і інших не менш спекотних і приємних речей, бо капітан твердо мав намір ніколи вже не випускати Марусю зі своїх рук! Та хай хоч увесь Всесвіт ще раз переживе Великий Вибух! Він, капітана Василь Стеценко, тепер нізащо не відпустить цю жінку від себе!

- Марусю, виходь за мене заміж! - раптом несподівано навіть сам для себе промовив Стеценко. - Я, звичайно, не принц на білому коні. І не мільйонер. Простий військовослужбовець, який працює на благо України. Але ніхто не буде кохати і цінувати тебе більше, ніж я! Що скажеш?

Стеценко завмер, притискаючи до себе Марусю і чекаючи її відповіді, яка могла змінити багато в його житті. Але він хотів таких змін, прагнув їх усім серцем. 

- Ох, Василю, і як ти уявляєш мене в образі нареченої? - розсміялася Маруся. - Я вже жінка немолода!

- Та ти даси фору будь-якій молодій! - гаряче проговорив Стеценко. - Усе при тобі! Я ж усе вже дослідив! - пожартував він. 

- Ну, ще не все, - теж розсміялася Маруся. - Але відповім я тобі “Так!”. Я згодна вийти за тебе заміж, мій капітане!

- Марусю! Кохана!

Емоції переповнила капітана і полилися через край! Він знову почав цілувати свою кохану жінку, а тепер вже офіційну наречену. А в майбутньому і законну дружину!

- Я не купив обручку! - раптом згадав він, відірвавшись від солодкої жінки. - Я ж не сподівався, що ти погодишся, але твердо вирішив зізнатися тобі сьогодні, що кохаю тебе! Яка б не була твоя відповідь, але я не міг вже тримати в собі свою любов до тебе!

- Та не треба тої обручки! Я ж все розумію… І...

- Треба! - твердо промовив капітан. - І вона буде! Я обіцяю! А от зараз…

Невідомо, що хотів зробити чи сказати Стеценко зараз, але він ненароком зачепив рукою склянку на столі, адже вся ця розмова і зізнання в коханні, і палкі поцілунки, не забуваймо, відбувалися в повній пітьмі!

Рідина зі склянки полилася на їхні з Марусею коліна, і обляпала в основному капітанові увесь правий бік сорочки, бо якраз так він сидів повернутий до столу. 

І, може, й не звернули б капітан з Марусею на цей прикрий інцидент уваги, бо, в принципі, на Марусю лише трохи ляпнуло, а в основному облило Стеценка, але раптом сталася дуже дивна річ. 

Стеценко відчув, що з його одягом щось відбувається. Його нова шикарна біла сорочка там, куди потрапила рідина, почала тьмяно світитися зеленуватим світлом!

Напевно, Маруся відчула, як напружився Стеценко, бо піднялася з його колін і поглянула на нього. Адже вже та пляма, яка світилася на сорочці капітана, осяяла, хоч і не дуже яскраво, усе навколо. Вона світилася, неначе  фосфор, що світиться м'яким зеленувато-блакитним кольором.

Фосфор? Це як? Звідки? Стеценко згадав навіть, що він світиться тому, що здатний накопичувати енергію, а потім віддавати її у вигляді світла і це явище називається фосфоресценцією. Усе це він колись вчив у школі. 

Так! Фосфор починає світитися, коли поглинає світло або тепло, а потім випромінює накопичену енергію в темряві. А енергії і тепла біля них з Марусею зараз було предостатньо! І він весь розпашілий від поцілунків! Сорочка вся аж гаряча!

- Васю, це в тебе що за сорочка? - спитала Маруся здивовано. - Ця яскрава пляма росте! Вона вже майже половину твого одягу захопила!

- Та я купив її у продавця-баролла в нас, у капсульному готелі. Правда, той продавець казав якісь застереження наче, але не попередив, що при контакті з рідиною буде такий ефект!