46. "Яблучний опік"

46. "Яблучний опік"

- Не зрозумів? Чому це сталося? Чому вимкнули світло? - здивувався капітан Стеценко.

Він смикнувся до смарта, щоб увімкнути ліхтарик, але згадав, що щойно віддав його офіціанту.

- Можливо, це якісь неполадки зі світлом? - почув він здивований голос Марусі, котра теж зашурхотіла напроти нього чимось, зарухалися.

Слух у темноті загострився. У ресторанчику було тихо-тихо, лише десь здалеку наче долинав чи то гамір, чи то гудіння моторів, але це чулося на грані слуху і, можливо, було просто витвором уяви-слуху.

Взагалі, за логікою, до ресторану повинні були долинати з вулиці чи із-за дверей хоч які-небудь звуки, але тиша була абсолютною. Раптом Стеценко згадав, що вікон у цій кімнаті немає, а ззовні на фасадах ресторану, очевидно, були обманки, намальовані вікна, які були відсутні. Він згадав ще дещо, але його у здогадуваннях випередила Маруся. Вона раптом голосно скрикнула:

- Ой, Василю, я здається, здогадуюся, чому вимкнули світло! І смарти забрали! Це, напевно, із тих новомодних ресторанів, де обідають у повній темряві, наосліп*! Точно! Я ще бачила на фасаді ресторану і на вивісці-назві зображення людини в пов'язці на очах!

- Так, я теж щойно згадав, що там кілька таких картинок! - підтвердив Стеценко із темноти. - Там на зображеннях ще були інші інопланетяни. У ромісанця занавішено його зорові фасетки, а в драфілан-клонів їхні мацальні псевдоподії, що відповідають за зір, прив'язані до основної тілесної маси! Отже, тут не передбачається світло. Гм. Несподівано…

Капітан був трохи незадоволений. Та що там казати! Він був страшенно незадоволений! Адже хотів обідати і дивитися на Марусю! Розглядати її! Насолоджуватися не лише їжею, але й спогляданням свого кохання!

Але тепер кохання буде сидіти поруч і він не бачитиме його!

Маруся напроти забрязкала одним зі столових приборів об тарілку:

- Добре, що я вже взяла в руки виделку і ніж, - засміялась вона тихо. - Тепер добре триматиму, а то як упаде щось - то в такій пітьмі й не знайдеш! Давай спробуємо поїсти в темноті. Це навіть цікаво! Я читала про такі ресторани. Кажуть, що коли їси наосліп, то загострюються відчуття смаку й запаху, коли ти не бачиш, що їси. І по-іншому сприймаєш їжу. Гама відчуттів тоді зовсім інша, і та ж сама страва у світлому і темному залі смакує по-іншому. 

- Все-таки, я прихильник класичного способу обідати, - почав бурчати Стеценко, тицяючи в тарілку виделкою. - Але, якщо тобі подобається, то спробуємо, звичайно.

Вони почали їсти.

Перший раз Стеценко тицьнув повз шматок м'яса, котрий лежав у тарілці, а в другий раз поцілив. Наштрикнув шмат на виделку і хотів уже різати його ножем, котрий тримав у другій руці, але передумав. Все одно ніхто не бачитиме його грубого порушення етикету, підніс на виделці увесь шматок м'яса до рота і відкусив шматок.

- М'ясо як мясо, - сказав він через секунду, пережувавши їжу. - Що зі світлом, що без світла!

- Ах, Васю, ти ще не розсмакував! - відгукнулася Маруся з того боку столу, теж почавши їсти, бо Стеценко чув брязкіт ножа об тарілку, напевно, Маруся пробувала все-таки свою страву відрізати шматочками. - Мені здається, все-таки трохи по-іншому смакує. Десь тут був мій салат, - сказала жінка через мить. - Зараз пошукаю, наче праворуч, - почувся стук виделки об тарілку. - Точно, ось він! Але я його так по всьому столу порозкидаю, підносячи в темноті до рота. Точно! Правильно писали в тій статті! Відвідувачі таких ресторанів дуже часто їдять просто руками все, що замовляють, бо на столових приборах довго їжу не втримаєш. Не видно ж, яка вона і де!

- То це я що, мушу зачерпувати свій салат долонею і їсти, як доісторична людина? - обурився Стеценко. - Тож зараз всі руки стануть масні! І одяг заляпаю! 

Стеценко згадав про свою дорогоцінну, новісіньку, щойно куплену сорочку і скривився. Подумав, що краще зовсім тоді не їсти того салату, якщо він загрожуватиме білосніжності його нового одягу! Вийде з цього дурного ресторану, як свиня! Брудний і засмальцьований!

- А мені подобається, - захихотіла Маруся. - Дуже незвично. І в мене салат без олії, просто нарізані й присолені овочі. Я так люблю. Хочеш спробувати? Тут є якийсь такий інгредієнт, котрий я не можу впізнати. Зараз, я візьму ще один шматочок. Зараз, - вона завовтузилася, почувся стукіт прибора об тарілку. - На виделку не нахромлюється, от, халепа, - побідкалася Маруся. - Ну, нічого, я тобі так дам! Руками так руками! Що вже поробиш? Чекай, Василю, сиди спокійно і не рухайся!

І раптом Стеценко відчув на  щоці дотик. Це Маруся торкалася його своїми пальцями, шукаючи його губи. 

Стеценко завмер! Він просто закам’янів! Став живим ідолом, котрий мало не вмер отут, за цим ресторанним столиком від чуттєвості, вибуху емоцій і щастя! Легкі дотики коханої жінки вводили його в шалений екстаз!

Пальці Марусі торкнулися його губ, і Стеценко розімлів, відчуваючи м'які та ніжні пальчики на своїх вустах А жінка наказала:

- Відкрий рота!

Стеценко слухняно роззявив рот, і Маруся поклала другою рукою йому на язик шматочок якогось овоча.

- Спробуй! Як думаєш, що це таке? - і забрала пальці з капітанового обличчя. 

Стеценко слухняно пожував і мало не виплюнув увесь вміст, що гарячою лавиною розтікся по язику. Але він вчасно зупинив себе, адже й не такі тортури був згоден витримати заради Марусі!