43. Кохання всього життя

43. Кохання всього життя

Це була вона, Маруся Порічка, таємне кохання капітана Стеценка, а також одна з найвідоміших у галактиці капітанок, котра відкрила у свій час планету Гаррас. Цілком придатну для життя, і котра тепер належала Україні. Перші емігранти почали її заселяли кілька років тому, й на цю планету покладали чималі надії.

Маруся прийшла в Українську Академію космічних польотів та досліджень на п’ять курсів пізніше Стеценка. І він, будучи шестикурсником (в Академії вчилися шість років) зверхньо тоді дивився на юних першокурсниць, які з обожнюванням поглядали на красенів-випускників. У них був на території Академії хаб-релакс, де студенти могли щось перекусити, розслабитися, потанцювати, познайомитися одне з одним. Саме там він вперше побачив дівчину з кирпатим носиком, зверхнім поглядом і гострим язиком. І доволі привабливими формами.

Тоді вони й познайомилися. У Стеценка тоді був друг, Сергій Терещенко. Той одразу ж запав на Марусю, попередив друзів, що ця дівчина буде його і почав за нею впадати. Стеценку теж сподобалася Маруся, але він мав принципи і певні непохитні переконання. Вважав, що дівчина друга для нього табу! Він сам став зустрічатися з подругою Марусі, тихою Світланою, але в них так нічого й не склалося.

Потім закрутилося, завертілося: екзамени, випуск, нова робота, далекі польоти галактикою, таємні завдання… Інколи Стеценко з жалем згадував енергійну й веселу красуню, яка запала в душу. Чув краєм вуха, що вони одружилися з Терещенком, але одразу ж і розлучилися, не зійшлися, так би мовити, характерами, як модно було пояснювати такі невдалі шлюби. Сам Стеценко почав тоді зустрічатися з майбутньою дружиною. Теж незабаром вступив у шлюб.

Проте по роботі інколи бачив Марусю, вони навіть перекидалися кількома незначними фразами, пили разом каву в коридорах Бюро, бо працювали в одній і тій же сфері, згадували минуле, часто бували на засіданнях і конференціях, організованих Бюро… Проте ніколи ні поглядом, і натяком він не показував, що й досі інколи мріє про Марусю. Вона й не підозрювала про його дурну закоханість, що роками гніздилася в серці капітана і про яку ніхто не знав. 

Вони з дружиною розлучилися без скандалів, бо вона не витримала його постійної відсутності. А він її розумів, у принципі, був людиною не скандальною. Дітей вони не мали.

І от зараз, побачивши Марусю під капсульним деревом Крокуса, Стеценка наче накрило хвилею того юнацького кохання, вдарило в саме серце амуровою стрілою. 

Може, на капітана вплинули його постійні думки про те, що неприпустимо допускати кохання на кораблі, і він думав про це увесь час, а воно подіяла он як, навпаки! Кохання почало переслідувати Стеценка у вигляді спочатку проявів закоханості, які він спостерігав між членами своєї команди, адже не сліпий, бачив і погляди Влада й Стефки, перезирання Захара та Оксани. А воно, це кохання, підкралося, влізло спочатку на його корабель нелегальним пасажиром, контрабандою! А потім і проникло в його серце, серце суворого й раціонально мислячого капітана! Який точно знав, що ніколи більше не зійдеться з жодною жінкою, вистачить, побував одруженим, помучив себе та дружину - тепер досить! Він птах вільний! А борделів на всіх планетах чималенько, якщо йому треба буде - він знає, куди йти. 

Проте саме те, зовсім не забуте, виявляється, кохання зараз не дозволяло Стеценку відвести погляд він Марусі Порічки. Капітан зрозумів, що все своє життя він все робив неправильно, і доля недарма припхала його аж сюди, в богами забутий Крокус, на самий край галактики, аби тицьнути носом у ту, яка потрібна була йому, виявляється, вже давно. А він, дурбелик такий, все обходив стороною ту, котру мав хапати і тягнути в шлюбу контору, додому, в ліжко, в своє життя…

Маруся Порічка якраз в цей час, коли капітана били в тім'ячко блискавки закоханості, а з очей летіли іскри замилування, озирнулася й побачила його. 

І дуже зраділа. Це видно було по її обличчю. Проте потім начепила на себе серйозний вид і промовила:

- О, Василю! Скільки зим, скільки літ! Ми вже десь років зо п'ять не бачилися! Як ти? Чому на Крокусі?

- Привіт, Марусю, - підійшов капітан ближче.

Почав простягати руку, щоб привітатися, але жінка раптом ступила до нього ближче й обняла. Це було дуже несподівано для Стеценка. Ніколи Маруся не обіймала його. Хіба що ручкалися, або в щічку поцілувала одного разу (Стеценко запам'ятав це!).

Капітан відчув опуклі форми на своїх грудях, сам обійняв жінку і зрозумів, що тримав би так її вічно. І тут же вирішив, що неодмінно зізнається Марусі у своїх почуттях. Якось при нагоді. Бо недарма ж їх так звела доля, та ще й зараз, у цю мить кинула йому в обійми, щоб відчув і гаряче жіноче тіло під долонями, і побачив милу посмішку, і радість в очах, і смішинки…

- Василю, ти з відпустки? - спитала Маруся насмішкувато, відхилившись і  розглядаючи вишиту крабами гавайку Стеценка. - Яскраві кольори тобі личать. 

Стеценко почервонів, як буряк, згадавши про свій легковажний вигляд. Адже він вже непомітно звик до свого неуставного одягу, та й команда також притерпілася. Капітан щоразу підкреслював, що носить такий одяг, щоб активно підтримувати імідж капітана саме туристичного корабля, яким вони позиціонували свою “Січ” під час таємної місії.

А от Маруся бачила його завжди у військовій формі, підтягнутого, коротко кажучи, хвацького капітана. А тут такий конфуз. І правду ж не розкажеш, бо місія таємна! Довелося брехати.