39. Митний контроль

39. Митний контроль

Митний огляд у ломпанській митній капсулі тривав уже шосту годину. Всі трималися достойною. Лише Пертусь-марамуханець почав інколи сповзати по стіні на підлогу, напевно, втомилися ноги. Все-таки інопланетянин ще не дуже добре контролював людський організм. Але поруч стояв Борис, котрий періодично й ненав'язливо визирав із своєї ніші і, бачачи Петруся біля стіни, готового впасти на п'яту точку, непомітно погрожував йому вказівним пальцем. Цей простий жест вони вивчили протягом тих днів, коли летіли до Ломпану і добре видресирували псевдоПетруся. Марамуханець чітко засвоїв, що він означає: нічого не чіпати, стояти смирно, мовчати й взагалі, завмерти непорушно, поки не накажуть щось інше.

Важко було також старпому Роману. Він, хоч наче й оклигав за ці два дні, поки летіли сюди, але все одно нервування та побої корпів дарма не минули. Відчував, що незабаром теж не стоятиме, а сидітиме на підлозі. В принципі, це не заборонялося, але могло викликати додаткові рухи та репліки митника, що подовжить і так, здавалося, нескінченний митний контроль. 

Головний митник вже закінчував огляд третього члена їхнього екіпажу, кока Захара. Якщо врахувати, що на шосту годину оглянуто трьох, а всіх членів команди одинадцятеро, то перевірка ломпанських митників мала ще тривати годин дев'ятнадцять або й двадцять. І якщо все буде добре, то залишиться чекати закінчення огляду корабля. А от це могло зайняти навіть не кілька днів, але інколи й місяців.

Огляд проходив таким чином: митник проводив спеціальним сканером у вигляді невеликої палиці, на кінці якої блимав зелений вогник, від голови до ніг. Потім брав до рук спеціальну картку з чіпом, де було зафіксовано всі дані про члена екіпажу, вставляв у невелику скриньку, яка висіла в нього при боці, і там зчитувалися всі дані. Потім віддавав картку і довго, дуже довго промовляв коротке речення “Дя-ку-ю вам за спів-пра-цю!”. Кожен же мав обов'язково відповісти і подякувати за роботу. Капітан, наприклад, проговорив це речення швидко, але перекладач, прилаштовуючись до мови повільних ломпанців, перекладав його довгенько.

Крім того, окрема команда ломпанців у складі двох представників митниці пішла у довгий коридор-кишку, що вів до корабля “Січ”. Та відстань, яку члени команди, йдучи на митницю, подолали за хвилини дві, ломпанці могли йти й годину. А то й дві. А огляд усіх відсіків і кают! А…

І тут капітан згадав про евкарика! Його кинуло в піт, жар, холод, на тілі виступили сироти, а потім пройшла хвиля нервового тремтіння…

Ох! Огляд тварин вимагав присутності спеціального ветеринара! А Стеценко забув про це! Вилетіло з голови! А тепер згадав! Це ж коли ломпанці там, на кораблі, виявлять евкарика, то викличуть ветеринара. А той добиратиметься сюди хто знає скільки! В уяві чоловіка вже постала картина, як вони з командою голодні, зарослі п'ятиденної щетиною (у кращому випадку!) сплять у цих нішах з перспективою прожити тут місяць або й два, для початку. Ломпанці не були жорстокими. Вони годували тих, кого перевіряли. Один раз у два-три дні. Так само, як приймали їжу й вони.

Стеценко приречено опустив голову й вирішив зовсім не думати ні про що! Ні про евкарика, ні про корабель, ні про (ох, космічні макарони, капітан сподівався, він нічого не заподіє ломпанцям!) робота Айзека. Будь що буде! Як написано на скрижалях їхньої долі та долі їхнього корабля, так і буде!

Поки Стеценко молився своїм космічним богам, намагаючись абстрагуватися від реальності, ломпанець затримався біля кока Захара трохи довший час, аніж біля інших членів команди. Ну, поняття довший час і коротший час, напевно, до ломпанців застосовувати було некоректно, адже вони мали зовсім інші уявлення про плин часу й рух життя.

Палиця, якою головний митник сканував Захара, почавши від голови, і яка рухалася до ніг кока вже другу хвилину, раптом пискнула. І на її кінчику загорівся червоний маячок.

Стеценка тіпнуло. Просто-таки тріпонуло! Це означало, що митна перевірка виявила щось заборонене. Чи на тілі чоловіка, чи в тілі. Бувало й таке. Деякі завзяті контрабандисти ковтали заборонені речі.

Але Захар!

Сам кок теж вирячився зі здивуванням на митника, котрий повільно підіймався, бо був зігнутий, нахилився, аби опустити свою митну палицю аж до ніг Захара. Поки ломпанець випростувався, Захар глипнув винувато на капітана і знизав плечима, мовляв, нічого не знаю, я не винний!

Капітанові вже було все одно. Шість годин - це вам не шість хвилин: обов'язково приходять апатія і байдужість. Стеценко лише нервово обсмикнув свою ядучо-салатову гавайку з милими дрібними рожевими крабиками, розсипаними по тканині. Мовчав. Спостерігав. Змирився.

Ломпанець, нарешті випроставшись, раптом почав говорити із Захаром.

Минула година, аж поки головний митник закінчив свою тираду, а точніше, привітальне слово для кока Захара, якого назвав “особистістю збагаченою новим життям”. В голосі митника і навіть в перекладених словах, які мимоволі (а дехто просто від нудьги) слухала вся команда через свої перекладацькі чіпи, звучало благоговіння й захоплення.

Петрусь-марамауханець давно вже сидів на підлозі в своїй ніші і тихо похропував, бо втомився і заснув. Дівчата, Стефка і Оксана, перезирнулися і мало не розсміялися вголос. Борис розглядав кока задумливо, бо, напевно, він один зрозумів, про що говорить митник.

А от Стеценко вловив ключове, неперевершено прекрасне й шалено бажане словосполучення: “дозвіл на виліт”, яке було озвучене головним митником у кінці його шанобливого виступу.