37. Догана

- Давайте, хай він перебуватиме у моїй кімнаті, - запропонувала Стефанія.

- Ні! - проговорив капітан Стеценко, який спочатку категорично заперечив і справді був проти цієї абсурдної ідеї, щоб ворожий робот без обмежень законами робототехніки (невідомо, може, він взагалі має бойову прошивку!) знаходився біля його підлеглої, за яку йому генерал Прост голову відкрутить, якщо раптом щось із нею станеться.

- Ні! - вигукнула Оксана, яка не те, що була проти роботів взагалі, чи цього конкретного робота зокрема. Просто вона уявила, що він стоятиме весь час у їхньому кутку і буде слухати всі їхні розмови. Дівчині якраз дуже терміново потрібно було поговорити з подругою. А на ту розмову, яку вона вже уявляла, витратиться, як мінімум, увесь вечір. А то й ніч. Бо слід було багато про що розповісти Стефці й спитати поради. Оксана зовсім забула, що переїжджає в іншу каюту!

- Ні! - вигукнув Влад. Він уявив, що якщо просто випадково так станеться (адже різне буває, і мрії колись можуть несподіваним чином здійснитися!) і він потрапить до Стефанії в особисту каюту, і там захоче з нею… гм… зробити різні приємні речі, про які мріє вже давно, а цей робот, це одоробло, буде стовбичити і спостерігати за їхніми… гм… приємними речами, то він категорично проти!

- Так! - промовила твердо Стефанія. - Робот буде постійно під наглядом! Це краще, ніж тримати його в рефрижераторі. Крім того, Оксанка тимчасово переїжджає в каюту Петруся, щоб доглядати евкарика, а Пертусь, ну, марамуханець в його тілі, буде поки що жити з Борисом. Ви ж самі казали, пане капітане, що йому потрібен ще нагляд і нагляд, аж поки стане схожим хоч віддалено на людину! - Стефанія глипнула на капітана, а потім на Петруся.

Всі повернули голови й подивилися на Петруся, котрий весь час рухав руками, торкаючись до поверхні столу, напевно, тактильні відчуття у марамуханців відрізнялися від людських, бо інколи псевдоПетрусь видавав тихе “О-о-о!”, наче отримував неймовірну насолоду й задоволення від доторків до стільниці. Очі його розїжджалися в різні сторони, а язик виглядав із рота, як ще одна, третя, середня губа.

Капітан скривився, поглянувши на контактера, і опустив руку з пістолетом.

- Добре. Стефаніє, під вашу відповідальність. Сподіваюся, ви добре знаєте, що робите. Якби не більш нагальні й важливі проблеми, які чекають нас попереду, я зробив би так, як вказував із самого початку. Запхав би його в холодильник, - капітан відійшов і сів за стіл. - Проведіть його до своєї кімнати й накажіть перебувати там постійно. Вимкнутися і ні ногою в коридор! І ще накажіть нікого з команди не чіпати! Поіменно назвіть! - прикрикнув він, вже коли Стефанія була на порозі кают-компанії зі своїм роботом.

Вони вийшли, і капітан, відчувши, що спотів від цих несподіваних нервувань та розбірок, залпом випив склянку компоту, яка стояла на столі (всі якраз готувалися святкувати успішний порятунок членів команди), і підняв грізний погляд на Влада.

- А тепер наш навігатор! - проговорив він повільно голосом, який не віщував нічого доброго. - Порушив наказ! Залишив корабель напризволяще! Мало не зірвав усі плани! - звук голосу капітана набирав сили. - Від мене Владові догана! В перший раз в усній формі! І тиждень гауптвахти! Без жодних ґаджетів і галафільмів! Мовчати! - прикрикнув капітан на Влада, котрий хотів щось заперечити. - Бо ще додам день чи два! Всі накази на кораблі повинні виконуватися без заперечень і миттю!

Стеценко обвів поглядом притихлу команду. Навіть Петрусь перестав окати і на диво жваво сфокусував погляд на капітанові: теж слухав. Напевно, його привабили нові звуки, гучність та незнайомий тембр.

- Якщо в нас легенда про туристичний корабель, то це не значить, що ми не знаходимося на балансі Бюро! - проговорив грізно капітан. - Ми всі маємо статус військовозобов'язаних, навіть якщо це не зафіксовано в документах! Влад отримав покарання і відбуде його на гауптвахті! А Захар звільнить каюту гауптвахти від усіх тих мішків і коробок з продуктами, які напхав туди! Зрозуміло?!

Захар мовчки кивнув. Знав, що в такому напруженому стані капітанові краще не перечити. Адже кок і справді зайняв каюту гауптвахти, котра передбачалася на кожному кораблі, і обладнав її під комірку, бо вона знаходилася якраз поруч із камбузом.

Влад сидів мовчазний і похнюплений. Сидіти цілий тиждень в “ув'язненні” здавалося величезною мукою. Тим більше, що він не бачитиме Стефанію, бачити яку стало для нього просто необхідністю, потребою його життя! Він відчував, що прагнення затягнути дівчину в ліжко перейшло на новий рівень - тепер він хотів не лише одного чи двох їхніх палких зустрічей, які планував спочатку, а безліч, сотні разів і на довгий-предовгий час! 

- Але! - підняв палець капітан Стеценко, привертаючи увагу пригніченої команди. - Сьогодні Влад почне своє перебування на гауптвахті і просидить там рівно два дні, аж поки ми не підлетимо до планети Ломпан! Потім покарання перенесеться на пізніший час! Бо тоді буде не до цього! Біля Ломпану навігатор нам буде потрібен, там автопілот не впорається!

Влад трохи пожвавішав, почувши, що його усамітнення триватиме не так довго, як він очікував.

- Усій же команді я дякую за успішно проведену операцію з урятування наших товаришів, які потрапили в біду. Всі повинні знати, що за кожного з вас ми стоятимемо горою і завжди захищатимемо! - капітан, закінчивши свою грізну частину промови, перейшов до вітань та похвал. - Всі молодці! А перець і оцет, хто брав із собою, здати коку назад! Може, ще згодиться!