36. У холодильник його!

36. У холодильник його!

- Не дивіться на мене так! - трохи обурилась Стефанія. - Я вивела робота з галамаркету, наказала йти туди, куди він забажає, і викинула пульт у смітник. Адже якби він залишався в магазині, то були б зайві запитання. Хіба ні? Я не знаю, звідки він з'явився. Сама, повернувшись зі своєї кімнати щойно, була здивована, що він тут стоїть.

- Ви наказали роботу йти, куди він забажає? - вирячився раптом на Стефанію психолог Лісовенко. - Це ж конфлікт програм! Він хоче завжди того, чого хоче його хазяїн. Роботи отримують поверхневе зчитування основних намірів та планів хазяїна на найближчі двадцять чотири години і таким чином підтримують його всі починання, якщо немає конкретних завдань! Роботи зараз самонавчаються. Не так, як андроїди, бо створені штучно і не мають органічних речовин у тілі, тобто не мають звичного тіла в нашому розумінні. Але вони теж, певною мірою, особистості. На примітивному рівні. Або й не на примітивному! Про це всі знають!

- Я не знала! - огризнулася Стефанія. - Мене роботи якось не цікавили ніколи. Я працювала більше з інопланетним розумом, прибульцями, або просто зі звичайними людьми.

- Та-а-ак, - протягнув капітан. - То ви хочете сказати, що до нашого корабля самостійно і за власним бажанням прийшов робот, котрий вирішив, що хоче сюди потрапити. І що пульту управління, який його вмикає і вимикає, у нас немає? 

Всі мовчали. Капітан глянув на Мартіна.

- Мартіне, ти механік і розумієшся на таких речах, - про те, що Мартін ще й андроїд і робот його, так би мовити, “молодший брат”, капітан вирішив не згадувати. Все-таки він сприймав Мартіна більше, як людину, звичайного члена екіпажу, яким той завжди був. - Роботом можна якось керувати?

- Він виконуватиме накази останнього, хто з ним говорив, я так думаю. Але мені не подобається, що він змінений. Закони робототехніки не лежать в основі його дій. Це як ходяча бомба. У будь-яку мить він може зробити щось, що нестиме загрозу екіпажу, - Мартін несхвально похитав головою. - Але керувати ним? Так, думаю, це чудово може зробити Стефанія, якщо вона остання віддавала йому накази. 

- Зараз перевіримо, - капітан піднявся з крісла, дістав з кишені пістолет і підійшов до робота впритул, приклав дуло пістолета до його умовного вуха, де був спеціальний отвір для підключення до акумуляторів та зовнішніх комп'ютерів.

Стеценку було незручно, адже робот був на голову вищий, але він не зважав, що це має смішний вигляд. Адже на кону стояли життя і благополуччя його команди. Той отвір вів просто до основної, так би мовити, комп'ютерної плати, де були закріплені всі основні деталі, які надавали роботу його властивостей: на них приписувалися програми, модифікаційні файли та інші додатки. Цю фізичну нейромережу можна було пошкодити одним пострілом. Капітан знав цю особливість, колись навіть доводилося робити таке. Тому він взяв усю відповідальність на себе по знищенню робота, якщо той викаже агресивність.

- Стефаніє, вмикайте його, - кивнув він дівчині. 

- Але як? Пульта ж немає! - здивувалася вона.

- Думаю, йому просто слід це наказати. Він, за ідеєю, не вимкнений. Адже ви не вимикали його на пульті. Просто перебуває в режимі очікування, - висловив припущення Лісовенко. 

Капітана аж пересмикнуло. Ворожий робот знаходиться на його кораблі! І навіть не вимкнений! Дивно, що досі тут все не потрощив! Та ще й закони робототехніки на нього не діють. Стеценко міцніше стиснув у руці пістолет і грізно гаркнув Стефанії:

- Швидше, наказуйте!

- Е-е-е... Роботе, увімкнися, - проговорила Стефанія. Їй чомусь стало смішно, вона мало не пирснула. Прозвучало, наче у чарівній казці: "Сезаме, відчинися!".

Після її слів у робота загорілися зеленим очі, ізсередини голови почулося:

- Чекаю на ваші команди і завдання, хазяїне. Цей чоловік погрожує зброєю. Вбити його? - напевно, він мав на увазі капітана.

Стеценко, почувши ці слова, мало не натиснув на спусковий гачок. Він вже відчув, як поряд майнув протяг смерті. 

- Ні, ні! - закричала Стефанія, підхопившись зі стільця, і ступила до робота ближче. 

У цей же час зі свого кутка і із-за спин товаришів вистрибнув до Стефанії Влад і схопив її за руку, смикнув собі за спину й прошипів:

- Ти що, не бачиш, він небезпечний! Не наближайся до нього!

Стефанія, як і вся команда, були ошелешені діями Влада. А капітан ще й розізлився, як марсіянин перед вогнем. Ух, розбереться з цим роботом - і Влад наступний!

- Я знаю, що роблю і контролюю ситуацію! - роздратовано проговорила вона Владу. Їй, звичайно, було приємно, що за неї так хвилюються, але це вже переходило усілякі межі. Влад заважав їй виконувати свою роботу. Вона в неї завжди небезпечна. Не буде ж він бігати за нею по п'ятах і відтягувати від усіх ворогів за руку!

- Спочатку треба перевірити, чи він безпечний!

- Хазяїне, можливо, слід вбити цього чоловіка, що викликав у вас негативні емоції? - раптом навіть з якоюсь надією в голосі спитав робот. 

- Ні! - знову зарепетувала Стефанія. - Я забороняю будь-кого тут вбивати!

- Вас зрозумів. Нікого тут не вбивати!

Робот так дивно промовив цю фразу, що всі зрозуміли, що ТУТ він нікого не вбиватиме, що не скажеш про інші місця на кораблі. Наприклад, у коридорі.