35. Хто його привів?

35. Хто його привів?

- Як там Роман? - спитав капітан у Бориса, коли той повернувся з медбоксу і зайшов до каюти капітана.

Стеценко одразу ж після старту пішов приймати душ і переодягтися після своїх привидових маскувань. Як і Захар із Борисом. Потім Борис оглянув старпома і тепер повідомляв капітанові свої висновки.

Зауважимо, що як тільки всі учасники операції зі звільнення й порятунку Романа та Мартіна повернулася на корабель, “Січ” одразу ж стартувала, Панфіл не підвів, як і обіцяв Влад, зумів підняти корабель у повітря без навігатора відповідно до своєї черги у точно визначений час. Рівно о потрібній годині вони були біля кільця “нулівки”, що забезпечувала гіперстрибок. Проскановані патрульними шатлами, вони отримали довгоочікуваний дозвіл і перетнули умовну межу “до і після”. Для здійснення гіперстрибків на їхньому космічному кораблі було встановлено спеціальний гіпердвигун, що дозволяв кораблю переходити в гіперпростір. Окремо для цього використовувався і спеціалізований навігаційний комп'ютер - система, що розраховувала точний курс і координати для безпечного виходу та входу в гіперпростір. Туди вже навіть Влад не втручався, адже працював він за зовсім іншим принципом, а не звичним просторово-часовим. Їхній стрибок тривав лічені хвилини. Саме тоді спрацьовувала система адаптації до Гі-простору, і члени команди навіть не відчували дискомфорту від такого незвичайного способу переміщенні у просторі.  

Отже, наша команда на кораблі “Січ” миттєво перенеслася у потрібну їм точку Всесвіту і тепер вони дрейфували в зовсім іншому кінці галактики, недалеко біля мети їхнього призначення, астероїда Альпеї.

Залишалося лише пройти контроль і кордони планети Ломпан, про що Стеценко завчасно намагався не думати. До Ломпану ще було два дні польоту, тому капітан спочатку хотів розібратися з нагальними проблемами, звичайно ж, не такими глобальними і складними, які були досі і які чекають їх біля планети попереду, але все одно не дуже приємними. Для Стеценка - точно… Саме тому після гіперстрибка він попросив усіх зібратися в кают-компанії: слід було все одразу ж вияснити і розставити все на свої місця. І людей, і нелюдей,  і проблеми… 

- Наче все добре, - відповів Борис. - Схоже на якесь снодійне. Швидше всього, отямитися через годин дванадцять, - почав доповідати лікар. - Загальний стан у нормі. Є кілька синців, подряпин, але все інше в порядку. Мене більше хвилює… е-е-е… Захар.

- А що з Захаром? - здивовано спитав Стеценко, з огидою натягуючи на себе… яскраву гавайку.

Адже той пакунок із новим пристойним одягом, котрий він придбав на “Європі-3”, чоловік благополучно забув у магазині марамуханця, коли вони прийшли рятувати Петруся й Оксану. Чи не там? Може, у поліцейському відділку номер вісім? Ох, та яка вже різниця? Головне - що в капітана знову не було пристойного одягу. Крім цієї остогидлої червоно-зеленої гавайки на плечиках у шафці висіла ще одна. Ядучо-салатового кольору, посипана вишитими дрібними рожевими крабами. На пляжі це був би шик! Але в капітанському кріслі - сміх та й годі!

- Поки що я не впевнений, тому промовчу. Мені треба точно перконатися, - проговорив задумливо Борис. - І ще я прийшов доповісти, що всі вже зібралися в кают-компанії і чекають на вас.

Капітан із роздратуванням застібнув ґудзики на гавайці, видихнув і пішов за Борисом. Що ж, із одягом якось не склалося, добре, що зі стартом та гіперстрибком наче все в порядку.

Капітан увійшов до кают-компанії, де зібралися всі його підлеглі. Навіть контактер Петрусь сидів у кріслі біля столика під наглядом Оксани, котра інколи щось стиха відповідала на його однослівні репліки чи запитання.

Капітан одразу ж знайшов поглядом Влада, котрий сів у самому кутку великої каюти, намагаючись сховатися за спинами товаришів. Знає, що зараз отримає на горіхи! Стеценко із задоволенням констатував, що Стефанія знаходиться далеко від навігатора, сидить за столиком поряд з Оксаною та Петрусем. А от те, що поряд з Оксаною за столом примостився й Захар, капітану не сподобалося. Ох, тепер пильно треба стежити за цими парочками!

Кохання, якого так боявся капітан і яке було негласно, але категорично заборонене ще із самого початку їхньої місії, пустило перші пагони. Ясно, що Стеценко не був дурнем і розумів, що якщо двоє людей симпатизують одне одному, а можливо, вже й закохалися, то перешкодити їм він не зможе ніяк. Але він сподівався завершити їхню місію до того, як почнуться кардинальні і конкретні стосунки між цими двома парами. Як там кажуть? На очах нема, то і в серці катма? Наче так. Він буде розводити їх по різних кутках не лише каюти, а й корабля! Все зробить, щоб неминуче зближення, яке Стеценко вже приречено передбачав, відбулося якомога пізніше. Може, йому пощастить, і вони вже заведуть конкретний роман після їхнього повернення на Землю? Тоді він умиває руки! Хай ідуть деінде, в якісь готелі, наймані квартири, до батьків, подруг, друзів чи далеких родичів, будь-куди, але не поширюють вірус кохання і чуттєвості на його кораблі! Тут і так, бачить Всесвіт, купа проблем і запитань.

- Всіх вітаю і дякую за роботу! - перш за все промовив капітана, сідаючи у капітанське крісло, яке не займав ніхто, крім нього. - Зараз я підведу певні підсумки, а потім повертаємося до звичного режиму роботи й життя на кораблі. Але перш, ніж я перейду до аналізу нашої з вами операції зі звільнення наших товаришів і членів команди, у мене є одне дуже важливе запитання. Після старту й гіперстрибка нам на бортовий комп'ютер надійшли документи, які фіксують всі параметри корабля, які він мав при переході до гіперпростору, а також відомості про членів команди та їхня… е-е-е… кількість. Ви знаєте, що наша команда, за документами, нараховує дев'ять членів екіпажу, дві умовні пасажирки і одного домашнього улюбленця. Петрусевого евкарика. Але! Цього разу було зафіксовано ще й штучний інтелект невизначеного типу. У мене запитання, - капітан грізно насупився і обвів усіх важким поглядом, зупинившись на Стефанії. - Хто і навіщо, чорт забирай, припер на корабель цього бісового робота? - капітан тицьнув у куток, де стовпом під стіною стояв деактивований робот Айзек.