34. Накази

34. Накази

І як справді досвідчений стратег і тактик, Стеценко побачив картину збоку і, наче в шахах, прорахував всі дії своєї команди на кілька ходів уперед. І одразу ж почав віддавати накази і діяти. Адже саме це й повинні робити капітани, чи не правда?

- Стефаніє! Робот! Зараз! - закричав він до дівчини. 

Адже капітан побачив, що Стефанія обіймалася і притискалася до Влада, а той активно користувався переляком (так думав капітан) дівчини. Стеценко вирішив, що за такі дії навігатор отримає додатковий день гауптвахти, безсоромник! А саме в цей час робот Айзек почав іти в їхній бік, напевно, щоб врятувати хазяїна, від якого так і не отримав чіткого наказу, що робити далі. Корпопірат і досі лежав у нокдауні біля ніг Влада, періодично намагаючись піднятися. Так, удар Влада буквально звалив його з ніг!

Почувши крик капітана, Стефанія не підвела: швидко натиснула на пульті якусь кнопку, і робот завмер.

- Мартіне! Звільняй Романа!

Мартін сидів у приміряльні біля старпома увесь цей період, коли відбувалися розбірки Влада, корпопірата й великого “богомола”. Він якраз роздумував, чи не порушити йому первинний наказ капітана ні в що не втручатися, який андроїду дав Стеценко ще на кораблі, і не кинутися на допомогу Захару. І, отримавши зараз новий наказ капітана, полегшено видихнув, звільнився від мотузок і почав розв'язувати Романа.

- Борис і Мартін швидко забирають Романа і ведуть на корабель! Владе, затягни цих покидьків у приміряльню і миттю повертайся до прилавку! Стефаніє, забирайся геть! За секунду, щоб я тебе тут не бачив! Захаре!..

Капітан побачив, що Захар стоїть з головою, обліпленою “богомолами” і зеленим димом, лише очі, широко розплющені, поблискували за марлевою пов'язкою і вказували, що він ще живий і при тямі.

- Е-е-е, з Захаром я розберуся сам! Швидко всі до роботи! Нам треба поспішати! Напевно, сюди вже поспішає поліція!

Капітан осудливо поглянув на робота-продавця, котрий увімкнув на своїй панелі на грудях кнопку тривоги, напевно, тоді, коли побачив зброю в руці корпопірата. Кнопка миготіла червоним, а робот незворушно складав якийсь одяг у велику коробку. От хто у всій цій ситуації був спокійним і зосередженим, правильно виконуючи свою роботу!

Всі ще стояли, приголомшені владними наказами капітана, і він тоді підвищив голос, заревів розлюченим звіром:

- Всі виконують накази! Чи я незрозуміло сказав?

І тоді всі заметушилися, кожен почав робити свою справу, а капітан підійшов до непорушного “збогомоленого” Захара.

- Е-е-е... Ми дуже просимо вибачити за ті обставини, які тут склалися! - почав капітан перемовини з круссанкою, яка сиділа на голові кока. - Прошу відпустити мого підлеглого. Він отримає покарання за те, що втягнув вас в цю загрозливу ситуацію. Можливо, ми можемо якось компенсувати ваші тривоги й хвилювання?

Капітан не знав, що говорити далі, все-таки він не був контактером. Ех, Петруся б сюди (справжнього!) той би зорієнтувався в ситуації краще. Адже Захара слід було рятувати. Круссанка потупцяла на Захаровій голові, з великого переплетіння лап, схожих на палиці, донеслося скрипіння, а перекладач у голові капітана слухняно переклав:

- Ми розуміємо. У людей свої полювання й розваги. Це було дуже цікаво й корисно, пережити такий досвід полювання. Але ваша підлегла проявила мужність і доброту, захищаючи мого сина, вона прикрила його м'якими і слабкими руками! Ми хочемо нагороди, а не покарання для цієї особини жіночого роду!

- Особини жіночого роду? - спитав капітан. Сам зауважив, що повз нього вже пробігла Стефанія, поспішаючи на корабель, важко прогупав залізними ногами робот корпопіратів (напевно, дівчина прагнула вивести його геть із магазину, і це була слушна думка).

- Так, ця особина дуже сподобалася моєму синові. Ми ж правильно визначили стать? Із цим завжди велика плутанина! Вона ж у спідниці! Син думав, що це манекен, але вона виявилася живою! Таке маскування нам до душі! Ми самі любимо маскуватися! Ми хочемо дві речі: сфотографуватися з нею і подякувати, віддячити кляштуком.

Останнє слово капітанів перекладач так і не переклав. Але Стеценко не звернув на це уваги, зрадів, що круссанка не має до Захара, а значить і до нього як капітана, жодних претензій.

- Звичайно, звичайно, - проговорив він. - Фото на згадку! Але швидко, ми поспішаємо! Я можу зробити фото і кинути вам у галанет.

- Чудово! - проскрипіла круссанка. Вона розчепірила свої всі лапи-гілочки, підготувавшись до позування для фото. Її син також став схожим на маленький гіллястий кущ. Капітан навів на живописну трійцю (двоє круссанців і Захар, голова якого завмерла в диму-желе, а очі вирячалися від оторопіння, це було видно навіть крізь марлеву пов'язку) і зробив фото, одразу ж кинув його в галанет.

- Дякую! - почув капітан у голові. 

Тієї ж миті обидва круссанці, і великий, і малий, стрибнули блискавками на стіну біля виходу з магазину, майнули в коридор і зникли з очей. Чи то перекладач заглючив, чи то просто почулося, але до капітана ще долинули слова: “Якщо ми запізнилися, будеш покараний!”.

Дим навколо Захарової голови зник, і кок зміг, нарешті, опустити руки й порухати головою.

- Захаре, миттю на корабель! Щоб я тебе тут не бачив!

Але Захар раптом гучно, смачно, просто приголомшливо чхнув! Поки він стояв, то круссанець добряче полоскотав у його носі, і стримати цього разу чхання кок просто не зміг.