33. Круссанка

33. Круссанка

Куля летіла просто в обличчя Захару. Корпопірат стріляв якраз трохи навскоси, із того боку, де у кока сидів на плечі маленький круссанець. І першою думкою Захара, яка виявилася швидшою за кулю, була захистити маленького інопланетянина. Адже він був не винний, що дорослі мають такі небезпечні ігри й живуть таким страшним життям, де можуть загинути не лише вони, але й випадкові свідки, мимоволі втягнуті в складні перипетії дивних розбірок. Корпопірат ще тільки тиснув на курок, а Захар рвучко смикнув руками і прикрив “богомола” долонями, вчепився в його шорсткі лапи-гілочки. Більше нічого він не встигав зробити. Хотів його відкинути на підлогу, але відірвати малого від тканини куртки, де той вчепився намертво, було нереально. Захар зовсім розгубився. Все-таки він не був військовим, котрих вмили діяти в таких загрозливих ситуаціях. Замість того, щоб втекти з лінії вогню вбік, або просто впасти на підлогу, він завмер, як стовп.

Поверхня екзоскелета круссанця виявилася подібною до трохи колючого, потертого, залізного та дуже іржавого лома. Саме такі асоціації майнули в голові кока. Колись він у знайомого допомагав на будівництві хати, і в того був такий старий і допотопний лом, котрий весь зовні заіржавів і лишав на руках червоні сліди від іржі та був трохи колючим від зіпсованої поверхні. Таким самим на дотик виявився й круссанець. Але він виявився не лише твердим і колючим. Але й повним несподіванок. Коли руки Захара торкнулися круссанця, він миттєво випустив з маленького отвору між очима хмару зеленого диму. Це було схоже на те, як твоя нога зненацька наступає на порхавку і та викидає назовні спори. Так і тут. Несподівано зелений і густий дим пурхнув між пальцями Захара, що прикривав дитинча від кулі. Сформував широку й міцну сферу, яка прикрила разом з тілом “богомола” й Захарова голову, в яку була націлена куля.

Власне, сама куля якраз і поцілила в цю сферу, на рівні трохи вище Захарового вуха і якраз навпроти невеличкої голівки круссанця. Вона увійшла в дим, застрягла і… залишилася там стирчати, плавати неначе муха в желе. Бо дим виявився дивною субстанцією, що мала і властивості диму, і неймовірно густої рідини та страшенно міцною. Витримала кулю! Корпопірат Карассі аж рота відкрив від здивування.

А потім вистрілив ще раз. Принаймні, спробував натиснути на гачок.

- Не самій! - зазвучав у Захаровій голові переклад гучного стрекотання, котре наповнило магазин. Напевно, це почули всі, бо лише робот Айзек та робот-продавець не відреагували на скрипучий звук, котрий пронісся від стіни до стіни крамниці.

Мама (все-таки мама!) малого богомола сиділа на стіні при вході в магазин і кричала. Схожа була на величезний жмут кількох переплетених зелено-сірих товстих палиць, величиною з добрячий кущ омели. Так, саме на омелу й була вона схожа зараз, кущ, з якого стирчали два круглі ока на товстих відростках. Скрип майже дірявив перепонки у вухах, був аж таким сильним і дуже неприємним. Наче ножем по склу хтось проводив. Ста ножами. Усі схопилися за голови, прикриваючи вуха руками. Стефанія похитнулася і оперлася на Влада, що стояв поруч і якраз хотів дати доброго копняка корпопірату, що після удару навігатора намагався піднятися з підлоги.

Але корпопірат вже майже натиснув на спусковий гачок. Напевно, круссанці помічали й відчували кожен незначний рух у просторі. І круссанка зрозуміла, що ця агресивна людина не зупиниться. І вона почала діяти.

Істота різко стрибнула, відіштовхнувшись всіма лапами від стіни, блискавкою пролетіла майже через увесь простір магазину й приземлилася голові у корпопірата. Її рухи були такими швидкими, що людське око не могло вловити руху.

Круссанка-мама теж, як і її син, випустила з отвору між очима густі зелені клуби диму. Але його було так багато, що він оповив усе тіло мерзотника, а не лише руку з пістолетом, з якого хотів вистрілити корп. Куля, напевно, застрягла в дулі пістолета, навіть не вилетівши, а сам чоловік застиг у тому димовому желе, наче бджола в меді.

- Я сказала, не смій! - проскрипіла знову злим голосом “богомолка”. Принаймні, роздратування чулося знову в нестерпному скрипінні круссанки. Вона ще трохи посиділа на голові знерухомленого корпа, а потім раптом під ошелешеними поглядами присутніх перестрибнула на голову Захара.

- Мамо, я зловив здобич! - проскрипіло біля вуха Захара, котрий все чув, бачив, але відреагувати не зміг, бо голова, огорнута дивним димом, заціпеніла. Та й рук, якими захищав малого круссанця, кок не міг забрати з тої димової сфери, не висмикувалися звідти, наче в камені якомусь застрягли.

- Це не здобич. Це дурна людська зброя…

Саме в цей час із завалів одягу, нарешті, зміг виборсатися капітан Стеценко. Схопився на ноги, роздратовано здер із себе вже нікому не потрібне простирадло (адже корпопірати все одно їх всіх викрили!) і миттєво оцінив обстановку...